У кожного суб’єкта пізнання, як вважає С. Московічі, існують «ідентифікаційні матриці» (сітка освоєних раніше понять) – вони й допомагають упорядкувати соціальні явища шляхом класифікації та ідентифікаційного співставлення з узвичаєними прототипами. Так відбувається «входження» нової інформації в когнітивну структуру людини, і надалі вона зазвичай керується уявленнями, які поділяють члени її групи. Основа ідентифікаційної матриці складається з множини ідентичностей: загальнолюдської, професійної, гендерної, етнічної тощо. Інформацію в ідентифікаційній матриці розподіляє ідентичність або група ідентичностей, яка переважає у певний момент [33, 58]. Тобто, ідентичність, яка домінує, й визначає основні параметри порівняння власної групи (наприклад, етнічної спільноти) з іншими та організовує свою ієрархію соціальної взаємодії.

Важливо підкреслити, що соціальні уявлення виступають як «фактор, що конструює реальність не тільки для окремого індивіда, але й для цілої групи». Соціальні уявлення є специфічною формою знань, а саме – знань здорового глузду, зміст, функції та відтворення яких соціально обумовлені. За логікою концепції С. Московічі, «уявлення» розглядалось як динамічний соціальний процес групового конструювання соціального об’єкта. Тож підхід, що базується на концепції соціальних уявлень, враховує соціальний контекст та орієнтується на колективного суб’єкта. Отже, за визначенням Московічі, соціальні уявлення – це частина індивідуальних свідомостей, типова для представників певної соціальної групи, наприклад молоді [33, 59-60].

Одним з найважливіших завдань соціальних уявлень є репрезентація групових норм і цінностей. Тож уявлення постають узагальнюючою ознакою соціальної (і, зокрема, етнічної) спільноти. Отже, загальний для певної групи діапазон інтерпретацій та пояснень, а також символічних моделей поведінки, норм і цінностей, які подаються в поняттях, метафорах та образах, до помагає членам групи досягати згоди і зменшувати поле «невизначеності». Таким чином соціальні уявлення забезпечують збереження стабільності психологічної життєдіяльності групи, що особливо важливо для суспільств, ознаками яких є нестабільність, мінливість, невизначеність, брак чітких (яким, на жаль, є наше суспільство).

Етнічна ідентичність – результат емоційно-когнітивного процесу усвідомлення етнічної приналежності, ототожнення індивідом себе з представниками свого етносу і відокремлення від чужих етносів, а також глибоко особистісне значуще переживання своєї етнічної приналежності [27, 185].

Отже, підсумовуючи це визначення етнічної ідентичності, можна стверджувати, що в її структуру входять когнітивний (пізнання) і афективний (ставлення) компоненти.

Уявлення про власну етнічність, свій етнос та його культуру представлені в етнічній самосвідомості суб’єкта (індивіда або групи). Як слушно зазначає Г. Солдатова, їх основний зміст утворюють етносоціальні уявлення, які певною мірою поділяються членами конкретної етнічної групи. Значна частина цих уявлень – результат усвідомлення спільної історії, культури, традиції, території, державності тощо.

Етносоціальні уявлення відображають сукупність поглядів, думок, переконань, вірувань, ідей про етнічну спільноту, поданих у буденних способах мислення, а також в легендах, міфах, прислів’ях, приказках. Спільні знання пов’язують, консолідують членів етнічної спільноти і слугують основою для диференціації від інших етнічних груп.

Етнічна ідентифікація як раціонально-пізнавальний акт – це усвідомлення себе як члена етнічної спільноти, свого місця серед етнічних груп, своєї позиції в системі міжетнічних стосунків [6]. На основі знань про власну й чужі етнічні групи формується комплекс етнічних. В цьому когнітивному процесі особистість усвідомлює як власні риси, властивості і якості, так і ті, що притаманні людям відповідної етнічної спільноти. Це може бути мова, особливості поведінки, традиції і звичаї, цінності, норми, історична пам’ять, національний характер, релігійні вірування, міфи, авто- та гетеро-стереотипи тощо . Таким чином, результатом раціонально-пізнавального моменту ідентифікації є формування узгодженої системи групових етнічних уявлень.

Щодо емоційного компонента етнічної ідентичності, то він полягає в стабільному емоційному зв’язку особистості з етнічною групою. Загалом він може проявлятись у позитивних (задоволення членством в етнічній спільноті, бажання до неї належати, гордість за досягнення свого народу) чи негативних (заперечення власної етнічної ідентичності, почуття приниження, надання переваги іншим групам) етнічних атитюдах.

З’ясуємо змістове наповнення цих компонентів в сучасної студентської молоді України на основі експериментального дослідження Інституту соціальної і політичної психології АПН України.

З’ясовано, що вислів «образ національної спільноти» у більшості студентів асоціюється, насамперед, з певним єднанням, спільністю, згуртованістю. Вони зазначають, що це «об’єднання певних соціальних груп людей», які мають «спільне історичне походження», «багату культурну спадщину, звичаї, особливий менталітет» та «об’єднані спільними думками, діями» й «почуттями», а також «інтересами, цінностями». Тут можна відзначити наявність такої об’єднуючої характеристики етносоціальних уявлень, як усвідомлення спільності походження. На думку опитаних, це об’єднання людей є згуртованим, консолідованим, воно «має спільні орієнтири у поглядах, розгляді питань чи вирішенні національних проблем» та «прагне одної мети» – «відродження й свободи нації», а також «розвитку й процвітання України». Отже, ще однією особливістю цієї групи уявлень є наявність виразної ідеї цілісності, єдності й специфічності національної групи.

Встановлено, що для багатьох респондентів «образ національної спільноти» уособлений в таких поняттях, як народ, нація, національна приналежність. Цікаво відзначити, що ця смислова група представлена двома полюсами: на позитивному акцентується «самобутність нації», шанобливе ставлення до свого народу, гордість за його досягнення, тоді як на негативному йдеться про неповагу до нього, зневажання. Тож можемо засвідчити вияв як позитивних, так і негативних етнічних атитюдів. Водночас відзначається наявність «характерних рис певної нації», що може свідчити про наявність в уявленнях певних етнічних констант [33, 64].

Для більшості респондентів «Україна» асоціюється з батьківщиною, державою, громадянством. Цікаво, що у висловлюваннях простежується усвідомлення приналежності скоріше до таких міжпоколінних спільнот, як сім’я, рід, аніж до