база дослідження: законодавчі акти; документи та матеріали міжнародних організацій, науково-практичних конференцій; поточна документація соціальних служб Великобританії й України; статистичні дані, які характеризують діяльність зарубіжних та вітчизняних служб для дітей; публікації з питань соціалізації й соціального виховання молодих людей, соціологічних досліджень з проблем дітей.
Наукова новизна одержаних результатів зумовлена характером обраної теми, яка поки що не отримала розгляду у вітчизняних наукових розробках. Під час реалізації завдань магістерського дослідження досягнуто результатів, що характеризуються такою науковою новизною:
- обґрунтовано, що в інституційній структурі суспільства соціальна робота виступає як додатковий соціальний інститут, орієнтований на розв’язання проблем, зумовлених негативними діями або бездіяльністю базових інститутів;
- визначені і проаналізовані основні умови інституціалізації соціальної роботи, в якості яких виступають: орієнтованість на потреби індивідів, груп, суспільства, легітимація, професіоналізація; набули подальшого розвитку положення щодо аналізу міжнародного досвіду соціальної роботи з дітьми та вдосконалення організаційно-педагогічної діяльності у роботі соціальних служб у справах дітей в умовах соціальної нестабільності.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що: розроблено практичні рекомендації щодо використання технологій організаційно-педагогічної та культурно-освітньої діяльності у роботі служб у справах дітей.
Результати дослідження можуть бути використані для розробки навчальних програм професійної підготовки соціальних педагогів та соціальних працівників, а також для підвищення кваліфікації фахівців соціальної роботи системи освіти та системи центрів соціальних служб для молоді в Україні.
Обсяг та структура магістерської роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Основний обсяг роботи – 114 сторінoк. Список використаних джерел налічує 84 назви.
Розділ 1
ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ проблеми
СТАНОВЛЕННЯ систЕМИ сОЦІАЛЬНОЇ
РОБОТИ З ДІТЬМИ В УКРАЇНІ
Соціальна робота як вид продуктивної діяльності людини
Cоціальна робота як практична діяльність виникла у вигляді добровільної благодійної допомоги, заснованої насамперед на емоційно-особистісному ставленні до нужденного на рівні побутової психології. Надалі це сприяло появі в свідомості представників окремих соціальних груп певних стереотипів, які обумовлюють формування особистості в середовищі традицій. Останні закріплюються в ньому, поширюються на всю соціальну практику в цілому і надалі екстраполюються на нові покоління.
Соціальну роботу можна розглядати як формалізовану або неформалізовану діяльність, яка сьогодні існує і реалізується в суспільстві як на професійному, так і на непрофесійному рівнях. Державна служба – це формалізована діяльність, вищий професійний рівень соціальної роботи. В цьому аспекті вона виступає як праця, робота. Визнання діяльнісної природи соціальної роботи обумовлене розумінням того, що соціальна робота є специфічною діяльністю людини, як правило, професійно підготовленого фахівця – соціального працівника або соціального пе-дагога, який має необхідну кваліфікацію у сфері соціальної роботи, надає соціальні послуги, керується чинним законодавством та посадовими інструкціями і, згідно з ними, несе відповідальність за свою роботу.
Неформалізована соціальна робота зазвичай здійснюється через різні види добровільної допомоги і взаємопідтримки, які є невід’ємними компонентами життєдіяльності окремих суб’єктів і суспільства в цілому. В цьому випадку соціальна робота проявляє себе через громадські рухи, у тому числі й волонтерський рух, благодійництво тощо. Відзначимо, що у 80-і роки XX сторіччя у багатьох країнах світу широко відроджувалися різні форми непрофесійної соціальної роботи й активізувалися дослідження з розвитку соціальних служб у галузі непрофесійної соціальної роботи.
Виразом суб’єктивованої соціальної роботи є діяльність працівників, які мають власне бажання займатися цією роботою, отримали спеціальну підготовку, здобули відповідну освіту. Всі названі чинники дозволяють їм здійснювати соціальну роботу в різних організаціях та установах, брати участь у громадських соціальних заходах тощо. Об’єктивованою діяльність постає у системі соціальної роботи, набуваючи речовинно-інформаційного та енергетичного виразу в її інфраструктурі.
Універсальність поняття «діяльність», різноманітність її форм і типів породжують таку унікальну властивість, як поліфункціональність. Саме завдяки цій властивості діяльність є засобом пояснення сутності та морфології системи соціальної роботи. Діяльність відіграє, на думку українських дослідників, як мінімум, сім функцій:
діяльність як пояснювальний принцип – поняття з філософсько-методологічним змістом, що виражає універсальну основу соціального світу;
діяльність як предмет об’єктивного наукового аналізу, тобто явище, яке структурується, відтворюється у теоретичній картині певної наукової парадигми, зокрема – соціальної роботи;
діяльність як субстанційна основа родового життя людини, яка обумовлює морфологію функціональних систем, у тому числі й системи соціальної роботи;
діяльність як предмет управління – те, що належить організації у системі функціонування або розвитку соціальної роботи на основі сукупності фіксованих принципів;
діяльність як предмет проектування, тобто виявлення засобів та умов оптимальної реалізації певних (як правило, нових) видів діяльності у галузі соціальної роботи;
діяльність соціальна як цінність, тобто аналіз місця, яке вона займає у різних системах культури;
діяльність соціальна як предмет теоретичного узагальнення та наслідуван-ня у формі пошуку та відтворення передового закордонного досвіду та національних традицій соціа-льної роботи.
Об’єднує названі функції те, що кожна з них має своє осо-бливе бачення та розуміння діяльності [24, 122].
На нашу думку, доцільно розширити такий погляд на діяльність. Виробнича діяльність людини матеріалізується, застигає та продовжує існувати у вигляді продуктів, які вона створює – будівлі, шляхи, речі, товари. Продуктом людської діяльності можуть бути й об’єкти інфраструктури як інформаційно-речовинні та енергетичні засоби. Інакше кажучи, діяльність людини може переходити в інфраструктуру.
Процес та результат перетворення продуктів людської діяльності (як практичної, так і теоретичної), а також властивостей та здібностей людини у щось незалежне від людей та пануюче над ними має назву відчуження.
Тому, розглядаючи соціальну роботу як діяльність, враховуючи природу й сутність відчуження, до наведених вище функцій діяльності, з нашої точки зору, необхідно додати ще одну: діяльність як форма відчуження праці людини у вигляді інфраструктури.
В