Вся необхідна праця, втілена в людині, розгалужена в її якостях та суспільних відносинах, збагачена організаційними навичками, професійними знаннями, перебуває під захистом соціальної держави, веде до накопичення соціального капіталу. Останній ми вважаємо одним із механізмів функціонування системи соціальної роботи.

Соціальний капітал виступає атрибутом колективів індивідів, даючи їм серйозні переваги в реалізації життєвих цілей, в кар’єрі, захисті майна, доступі до інформації. Соціальна робота допомагає здійснювати процес накопичення соціального капіталу тим, хто не може здійснити це самостійно, завдяки своєму інфраструктурному забезпеченню. Тут варто означити три рівні дії соціального капіталу: індивідуальний, організаційний та рівень суспільства.

На індивідуальному рівні до отриманих вигод соціального капіталу дослідники відносять рівень здоров’я, виховання і навчання дітей, особисті плідні зв’язки із суспільством та неурядовими організаціями, можливості ефективного пошуку й отримання роботи, задоволення буттям, розвинену мережу зв’язків з “потрібними людьми”, вивільнення часу (використання послуг), відсутність потреби самостійно вирішувати всі проблеми, більш широку соціальну ідентифікацію.

На організаційному – зниження плинності кадрів, наступність персоналу, неформальні можливості підвищення кваліфікації, колективний приріст знань.

На рівні суспільства – полегшення соціального контролю і передачі соціального досвіду, соціальну солідарність, здешевлення бюрократичної машини.

Соціальна робота забезпечує такий рівень розвитку особистості людини, який має здатність не тільки підтримувати процес відтворення всієї гами суспільних відносин, що є однією з базових вимог до існування механізму самовідтворення ро-дового буття, але й виступати ініціатором інновацій, що рухають соціальний прогрес уперед.

Система соціальної роботи та її інфраструктурне забезпечення

Соціальна робота є масштабною діяльністю, у зв’язку з чим постає питання щодо її системності. Зазначимо, що принцип системності виник як імператив цілісного підходу до об’єктів дослідження, що мав відображення спочатку в понятті цілого, а потім конкретизувався і знайшов свій розвиток у поняттях системи та організації.

Вище ми зазначали, що наявність системи соціального забезпечення для всіх громадян є критерієм соціальності держави. Тому цілком природно буде розглянути класичну класифікацію типів соціальної держави, здійснену Г. Еспінг-Андерсеном у праці “Три світи капіталізму добробуту”, визначивши відповідно моделі систем соціальної роботи в цих державах.

Евристичне значення класифікації полягає в тому, щоб дати досліднику інструмент для виокремлення системи, яка вивчається, та її співвідношення з іншими об’єктами. Критерієм класифікації виступають розмір державних витрат на соціальні потреби та фактор “декомодифікації” – межі, до якої держава звільняє особу від ринкової залежності, гарантуючи високий рівень соціального забезпечення і послуг. Г. Еспінг-Андерсен називає ліберальний, консервативний (корпоративний) та соціал-демократичний типи соціальної держави.

Формування ліберальної моделі (США, Канада, Австралія, Велика Британія) відбувалося в умовах панування приватної власності й домінування ринкових відносин під впливом ліберальної трудової етики, згідно з якою людина сама несе відповідальність за свій добробут, а держава лише має створити максимальні умови для розвитку підприємницької активності. В соціальній державі ліберального типу люди-ну намагаються якнайменше звільнити від ринкової стихії, але гаран-тують базові соціальні права.

Як і в більшості розвинених країн, у соціальній політиці, приміром Великобританії, використовують різнопланові інструменти, що дозволяють підтримувати якість життя громадян на належному рівні: грошові виплати (зокрема пенсійні), соціальні послуги, надання кредитів та знижок в оплаті, залучення благодійних коштів, регулювання оплати праці.

Консервативна (корпоративна) модель є характерною для тих країн, де визнають необхідність державного забез-печення певного рівня добробуту й коригування соціальних наслідків ринкової економіки, а відповідальність за благополуччя населення розділено між державою, особою та корпорацією. Елементи цієї моделі спостерігаються як у країнах континентальної Європи, наприклад в Австрії, Італії, Франції, так і в східних країнах, наприклад у Японії та інших.

Для консерватив-ної моделі характерний принцип субсидіарності, за яким держава втру-чається в питання забезпечення добробуту лише тоді, коли можливості індивіда й сім’ї вичерпано. Основу соціального захисту, скажімо у Японії, складає соціальне страхування, у рамках якого здійснюють грошові виплати та надають послуги, переважно медичні.

Соціал-демократична (або солідарна) модель (Швеція, Норвегія, Фінляндія, Данія, а також частково Нідерланди і Швейцарія) перед-бачає ключову роль держави в соціальному захисті населення. Державні витрати на соціальні потреби в названих країнах становлять значну частку ВВП, а також існує дуже високий рівень декомодифікації, тобто людину практично звільняють від негативного впливу ринку. До найбільш поширених, скажімо у Швеції, інструментів соціальної політики можна віднести регулювання праці, встановлення високих податків і спеціальних соціальних стягнень, грошові виплати, зокрема пенсійні, надання послуг (із соціального обслуговування, працевлаштування тощо).

Щоб уявити масштаб розвитку соціальної роботи та її інфраструктурного забезпечення в суспільстві, необхідно скористатися кількісними показниками, зокрема проаналізувати витрати країни на соціальне забезпечення своїх громадян. Для прикладу розглянемо витрати на соціальне забезпечення в країнах ОЕСР (Організація економічного співробітництва та розвитку), до якої входять 30 розвинених країн світу, Центральної та Східної Європи (табл. 1.1 та 1.2).

Таблиця 1.1

Витрати на соціальне забезпечення в країнах ОЕСР, (%)

Реальні показники Проектні показники

1980 | 1990 | 2010 | 2030 | 2050

Загалом | 16,4 | 18,2 | 19,2 | 23,2 | 25,5

Пенсії | 7,8 | 8,5 | 10,0 | 13,7 | 15,2

Охорона здоров’я | 4,8 | 5,6 | 5,6 | 6,5 | 7,4

Безробіття | 1,0 | 1,3 | 1,1 | 0,5 | 0,4

Інші | 2,8 | 2,8 | 2,5 | 2,5 | 2,5

Японія | 11,1 | 12,4 | 17,7 | 22,0 | 27,0

Північна Америка | 12,5 | 14,4 | 13,9 | 17,5 | 17,9

Океанія | 12,6 | 15,6 | 17,4 | 17,5 | 18,4

Північна Європа | 20,3 | 22,4