Південна Європа | 16,8 | 21,1 | 22,2 | 25,1 | 31,4

Таблиця 1.2

Витрати на соціальне забезпечення в країнах Центральної та Східної Європи (%)

Реальні показники Проектні показники

1993–1995 | 2010 | 2030 | 2050

Загалом | 20,1 | 21,0 | 21,0 | 25,5

Пенсії | 9,9 | 10,8 | 10,9 | 13,6

Охорона здоров’я | 4,4 | 4,9 | 5,9 | 7,5

Безробіття | 0,8 | 1,2 | 0,3 | 0,3

Інші | 5,0 | 4,1 | 3,9 | 4,1

Болгарія | 17,7 | 18,8 | 16,4 | 21,4

Латвія | 22,9 | 22,5 | 24,3 | 28,4

Польща | 26,7 | 32,3 | 25,4 | 30,1

Російська Федерація | 12,5 | 14,9 | 14,0 | 17,6

Словаччина | 21,3 | 24,3 | 27,8 | 33,8

Україна | 18,9 | 21,4 | 18,6 | 22,2

Східна Європа | немає даних | 25,9 | 30,8 | 33,4

Таким чином, проекти витрат на соціальне забезпечення відстежуються у різних програмах з урахуванням рівня економічного розвитку країн до 2050 року. Економічні передумови ґрунтуються на припущенні, що в довгостроковому періоді країни Центральної та Східної Європи неминуче досягнуть такого ж економічного рівня, що й країни ОЕСР. Початок цього процесу може характеризуватися стагнацією і спадом (приблизно до 2010 року), далі прогнозується значне економічне зростання для компенсації витрат ВВП за минулі роки (хоча б частково). Прагнення нашої країни стати європейською, вимагає від влади та суспільства переосмислення значення соціальних питань та визначення шляхів соціального розвитку. Не останню роль у цьому процесі відіграє інфраструктура соціальної роботи.

Традиційно обсяги державних витрат на соціальне забезпечення є одним із головних показників, за яким соціальні держави зараховують до тієї чи іншої із названих вище груп. Але такий критерій є непостійним, оскільки у фінансуванні соціальної сфери більшості європейських країн відбуваються зміни. Тому ми наведемо нову класифікацію. Сьогодні виокремлюють європейську соціально-захисну модель (більшість європейських країн), ліберальну (США, європейські країни, приміром Ірландія) та змішану (Німеччина, Канада, Австралія).

Соціальний захист включає не лише схеми державного со-ціального забезпечення суспільства, але й такі приватні схеми, як спілки взаємної допомоги та надання професійних пенсій, а також офіційні та неофіційні недержавні схеми. Такі схеми можуть передбачати, наприклад, колективну солідарність, субсидії роботодавця або, в окремих випадках, субсидії держави.

Наступним критерієм класифікації систем соціальної роботи може бути показник витрат на душу населення. Найбільше витрачає на одного свого громадянина Швейцарія (понад 10 тис. євро на рік), трохи нижчим є рівень витрат у Норвегії та Люксембурзі. Найнижчий рівень спостерігається в Греції, Іспанії, Португалії (близько 3 тис. євро на рік).

Іншу класифікацію та критерії будови систем соціального захисту знаходимо в Уолтера Лоуренца. Він пропонує дослідити розвиток систем соціального захисту в післявоєнній Європі через такі моделі, як скандинавська, залишкова, корпоративістська, рудиментарна та комуністична.

Головним критерієм побудови скандинавської моделі (Швеція) можна вважати націленість на зайнятість населення, яка забезпечується державою. “Підтримка солідарної та універсальної системи соціального захисту обходиться дуже дорого, і це означає, що вона повинна мінімізувати соціальні проблеми й максимізувати надходження в державну скарбницю. Очевидно, що ця умова найкраще дотримується, коли більшість людей працює” – цитує Еспінг-Андерсена У.Лоуренц.

Залишкова модель (Великобританія) побудована на протилежному принципі: підтримка людини поза ринком праці. Має місце дуалізм держави і ринку в страхуванні, житловому забезпеченні, освіті, охороні здоров’я. Соціальні працівники допомагають вразливим верствам населення, не маючи при цьому можливості застосувати активні, комплексні й універсальні ініціативи. Залишковий принцип веде до різкої поляризації догляду і контролю. Держава бере на себе контрольне оцінювання і функції першочергового втручання, тоді як нестатутні організації здійснюють догляд.

Корпоративістська модель (Австрія, Німеччина, Голландія, Швейцарія, її елементи є у Франції та Італії) базується на принципі компенсації, що забезпечує стратегію національної та соціальної інтеграції. Обов’язки щодо соціального захисту, соціального страхування беруть на себе професійні, релігійні й інші добровільні організації. Добровольчий сектор соціальної сфери відіграє ведучу роль як за обсягом, так і за розмаїттям послуг. Державні служби при цьому здійснюють контроль.

Рудиментарна модель (Португалія, Іспанія, Греція, Ірландія, деякі регіони Італії) констатує відсутність чіткого розподілу формальної і неформальної допомоги. Наприклад, в Ірландії держава відкрито не хоче брати на себе турботу про соціальну сферу. Ідея загальної соціальної служби ґрунтувалася на добровільних ініціативах, які висували єпископи римо-католицької церкви, стурбовані соціальними проблемами. В результаті місцеві органи охорони здоров’я взяли на себе деякі функції соціальної роботи.

Для країн Східної Європи характерною була комуністична модель, головним принципом побудови якої є патерналізм, тобто централізоване державне регулювання зайнятості населення, будівництва житла, освіти, охорони здоров’я. Але при такому підході поставала необхідність пристосування державних органів до потреб конкретної людини, яка, в свою чергу, повинна була пристосуватися до колективних інтересів. Це призводило до збільшення кількості робітників, які вирішували питання пристосування, працюючи або в офіційних чи напівофіційних закладах, або на добровільній, неофіційній основі. Така робота мала назву “реабілітація”, оскільки термін “соціальна робота” вимагав визнати існування соціальних проблем. Формальні та неформальні структури разом повинні були заповнити відстань між офіційно проголошеними та реально діючими соціальними правами.

Кожна із згаданих нами моделей соціальної роботи має свій критерій для побудови, але він нас не задовольняє, тому що не дозволяє говорити про універсальність жодної з систем. Саме тому в контексті нашого дослідження ми звертаємося до системних моделей.

Оскільки соціальна робота є породженням родового буття людини, вона саморозгортається на основі функціонування та розвитку громадянського