В українському менталітеті поняття громадянськості, тобто логічно оформлена загальна ідея, має давнє походження, ще з часів Київської Русі. Однак, із утратою державності комплекс громадянськості перестав бути домінуючим у свідомості українців, але все ж зберігся і, до певної міри, позитивно впливав на інші народи. Базуючись на альтернативних наукових концепціях виховання дітей та молоді учених-теоретиків та учених-практиків різних часів, можна вести мову про виховання громадянина як про процес формування та розвитку комплексу особистісних якостей та рис характеру, як от: патріотична свідомість, громадянська відповідальність та громадянська мужність, готовність працювати на благо батьківщини, захищати її, зміцнювати міжнародний авторитет; знання та дотримання Законів, прийнятих у державі правових норм; повага до культури, звичаїв й традицій національних спільнот, що проживають в Україні, висока культура міжнаціонального спілкування. Зважаючи на комплексність поняття, громадянськість поступово починає розглядатися з позицій різних наук: правознавства, психології, педагогіки, історії, соціології тощо [46, c.97].

Психологи, визначаючи особливості громадянськості, не відкидають основ юридичного розуміння її: "Особа, що належить до постійного населення якої-небудь держави, користується її правами і виконує обов'язки, встановлені законами цієї держави" [54, c.43]. При цьому психологи твердять, що громадянськість - це усвідомлення і відчуття особою власної причетності до своєї держави. Держава, як усвідомлює її громадянин, є умовою задоволення особистісних потреб; вона регламентує трудову діяльність, залучає до політичної, соціальної, економічної тощо стратифікації. Навіть мовні, релігійні, історичні традиції визначаються особливостями держави. Педагогічна теорія і практика, виконуючи завдання відродження та оновлення процесу громадянського виховання, прагне наповнити його новим змістом, а життєдіяльність молоді - новими, державно зорієнтованими потребами, оскільки ціннісні громадянські орієнтації не є узагальненими поняттями, а обов'язково співвідносяться з психофізичними характеристиками особистості. При цьому прояв тих чи інших громадянських якостей свідчить про результативність та рівень організаційно-виховної роботи у конкретному навчальному закладі.

Активний та різнобічний інтерес до проблеми громадянськості з боку педагогів особливо активно зріс у середині 30-х років; у 60-70-ті роки ця проблема відходить на другий план, оскільки визначальною стає ідея формування "будівника комунізму" на "завершальному етапі будівництва соціалізму". У 80-ті роки певною мірою увага суспільства загострилася на політичних та економічних проблемах, переосмисленні науковцями напрацьованого і виробленні нових стратегій в освіті. Лише у 90-ті роки, коли розпочався процес створення самостійних незалежних держав, у тому числі й України, знову актуалізується ідея виховання громадянина. Нова ера, у яку вступив український народ на початку 90-х років минулого століття, поставила нові завдання з формування громадянина нової держави. У період відновлення та становлення державності сутність громадянського виховання розглядається через призму положень Державної національної програми "Освіта" (Україна XXI століття), Національної доктрини розвитку освіти, Концепції виховання в національній системі освіти, схваленої Міністерством освіти України, проекті Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності [26, c.34]. Це потребує сьогодні переосмислення проблем виховання, його суті та характеру відповідно до сучасних вимог національного виховання як цілісної системи. Адже наукою доведено, що справжнє, глибинне виховання є за своєю сутністю завжди національним за змістом, характером та історичним покликанням.

Терміни "громадянськість", "громадянський" прийшли у педагогіку із суспільних наук, де вони визначають прояв патріотизму відносно держави, свого народу. "Громадянськість - це спрямованість на користь суспільства, підпорядкування особистих інтересів громадянським, служіння Батьківщині; користування правилами і виконання обов'язків, встановлених законами держави" [46, c.113]. Таке визначення громадянськості, основна функція якого полягає в орієнтації особистості на служіння державі й народові, дає Політичний словник. Водночас, громадянськість трактується як усвідомлення і відчуття особою власної причетності до своєї держави та власної відповідальності за державу, сім'ю тощо. Цю думку можна підсилити твердженням Першого президента України М.С. Грушевського, який писав: „Я вважаю, що та стадія українського життя, в яку ми увійшли, вимагає високого морального настрою, спартанського почуття обов'язку, певного аскетизму і навіть героїзму від українського народу. Хто хоче бути гідним громадянином, той мусить видобути із себе сі моральні сили" [21, c.57].

До проблеми громадянського виховання зверталося немало вітчизняних вчених-педагогів минулого. Перші кроки у цьому напрямку зробив А. С. Макаренко, який розглядав процес виховання громадянина як один із найважливіших та найскладніших. Виховати громадянина, на думку педагога-теоретика і педагога-практика, - значить "виховати патріота, виховати у ньому такі якості, які б свідчили про належність цієї молодої людини до великої держави. "Поставивши наприкінці 20-х років широко відомий соціальний експеримент, метою якого була реалізація ідеї громадянського виховання в комуні для безпритульних, А. С. Макаренко довів, що виховання в інтересах держави є результативним лише за умови, коли воно поєднується із розвитком творчої індивідуальності особистості, одночасно стимулюючи моральні почуття та "правові емоції" [49, c.194]. При цьому А. С. Макаренко доводить, що всяка громадянська позиція може проявлятися лише у поведінці особистості, у якій реалізуються суспільно важливі цінності, норми та еталони. Така взаємодія допомагає індивіду ідентифікувати себе з певним типом громадянина, усвідомити своє місце та роль у суспільстві. Вмотивованість дій та моральних вчинків, ціннісні орієнтації молоді вважалися основними складовими громадянської орієнтації особистості.

Зважаючи на багатогранність цього поняття і процесу, В. О. Сухомлинський [13,c.248] виокремлював такі компоненти його як громадянське бачення світу, моральність і атеїзм, ідейну переконаність, взаємодію людини і колективу, моральну стійкість, громадянську гідність. Розглядаючи компоненти громадянськості як комплексної якості людини, О. В. Киричук [53,c.120] обґрунтовує такі її показники: базові життєві цінності: а) істина (у