За твердженням О. В. Киричука, у всякій дії необхідно бачити результат. У громадянському вихованні таким результатом є активна громадянська позиція особистості, що виявляється у соціально-комунікативній, громадсько-корисній та суспільно-політичній активності, а також в активності, спрямованій на самопізнання, самооцінку, самовдосконалення. Основними складниками її є емоції та почуття; той чи інший рівень самосвідомості; особисті, сімейні, громадянські, національні та абсолютні цінності; соціальні вміння та навички.

Ряд вчених розкриває "громадянськість" як прояв внутрішньої установки особистості з позицій функціонального підходу. Зокрема, О. І. Вишневський [12, c.84] серед вартостей сучасного українського виховання виокремлює блок громадянських якостей ("основні громадянські якості"), які мають бути закладені у структурі будь-якої особистості: прагнення до соціальної гармонії; відстоювання соціальної та міжетнічної справедливості; культура соціальних і політичних стосунків; пошана до Закону; рівність громадян перед Законом; самовідповідальність людини; права людини - на життя, власну гідність, безпеку життя, приватну власність, рівність можливостей тощо; суверенітет особи; право на свободу думки, совісті, вибору конфесії, участі у політичному житті; готовність до захисту індивідуальних прав і свобод інших людей; пошана до національно-культурних вартостей інших народів; повага до демократичних виборів і до демократично обраної влади; толерантне ставлення до чужих поглядів [60, c.147]. Таке бачення громадянськості засвідчує, що воно є складним психологічним утворенням, котре потребує від педагога не лише знання їх особливостей, але й високого рівня розвитку позиції педагога як громадянина. Цей підхід учених-психологів до розуміння особистісних якостей громадянина можна сформувати лише на засадах української національної ідеї як сукупності ціннісних настанов. Бо, коли який-небудь народ помічає свою єдність, свій культурний зв'язок, свій історичний характер, свої традиції, своє становлення і розвиток, свою долю та призначення, робить проблему своєї свідомості мотивуванням своєї волі. Виходячи з того, що людина може вибирати власну поведінку, громадянську чи антигромадянську, доцільно враховувати той факт, що цей вибір буде цілком добровільним. І досить часто вона вибирає не те, що доцільне і варте вибору саме собою, а те, що гідне її власної уваги. Зважаючи на це, доцільно вести мову про те, що прояв громадянськості, громадянської поведінки є результатом сформованих норм, звичок, поведінки.

Завданням сьогоднішньої педагогічної теорії і практики є оновлення, відродження процесу громадянського виховання, наповнення цього процесу новим змістом, а життєдіяльність учнівської молоді - новими потребами, оскільки ціннісні громадянські орієнтації не є узагальненими поняттями, а обов'язково співвідносяться з психофізичними характеристиками особистості [30, c.254].

Національна свідомість та самосвідомість є однією із найважливіших складових психологічної структури особистості. В ній віддзеркалюється індивідуальне суб'єктивне ставлення людини до суспільних явищ, до системи наявних суспільних цінностей, що виступають для конкретного індивіда як об'єктивна реальність, що може за певних умов трансформуватися у власні, суб'єктивно значущі ціннісні орієнтації особистості. Важливу роль у становленні громадянської свідомості та самосвідомості особистості відіграє усвідомлення нею своєї належності до певного етносу, нації. Усвідомлення такої належності є основою виникнення етнічної, а на певних етапах розвитку спільноти чи суспільства - національної свідомості та самосвідомості особистості. Щоб збагнути роль цього феномена у громадянському становленні особистості треба розкрити його психологічну, соціально-психологічну сутність. Відомо, що проблема самосвідомості є однією з найважливіших у дослідженні особистості. Адже самосвідомість є тим центральним утворенням, без якого людина не може стати особистістю [2, c.11]. Тут варто згадати думку видатного психолога С. Рубінштейна про самосвідомість та її особливу роль у визначенні сутності особистості, зокрема, у детермінації змісту та спрямованості соціальної активності та самоактивності людини. Говорячи про таку вельми суттєву характеристику людини як відповідальність, учений підкреслював, що "останнє, завершальне питання, яке постає перед нами у плані психологічного вивчення особистості, це питання про її самосвідомість, про особистість як "Я", котре як суб'єкт свідомо присвоює собі все, що робить людина, відносить до себе всі, що виходять від неї справи та вчинки і свідомо бере на себе за них відповідальність як їх автор і творець.

Проблема психологічного вивчення особистості не закінчується вивченням психічних властивостей особистості - її здібностей, темпераменту та характеру; вона завершується розкриттям самосвідомості особистості" [3, c.108]. Треба звернути увагу на такий компонент самосвідомості як соціально-психологічні очікування, під якими розуміють передбачення людиною того, як її оцінюють інші люди. Соціально-психологічні очікування включають, по-перше, усвідомлення людиною того, якої поведінки очікують від неї інші, насамперед значущі для неї люди, тобто ті, на думку яких зважає; по-друге, усвідомлення людиною можливих реакцій оточуючих (знову ж таки і передусім важливих, значущих) на її поведінку і, нарешті, по-третє, усвідомлення людиною тих вимог, які ставлять до неї оточуючі. Якщо взяти до уваги ці визначення суті соціально-психологічних очікувань, то стає зрозумілим, що такий компонент самосвідомості виникає на грунті усвідомлення особистістю ставлення до неї інших людей. Водночас зміст, сутність соціально-психологічних очікувань не меншою мірою зумовлюється самооцінкою та рівнем домагань людини, які слугують їй базою для побудови більш узагальнених, інтегрованих уявлень про себе, що виступають уже в формі "образу Я".

Отже, соціально-психологічні