Усвідомлення працелюбства як вищої моральної цінності є одним з найсуттєвіших свідчень високої духовності людини. Той, хто збагнув цю істину, ставиться до праці не лише як до засобів забезпечення матеріального достатку, а й усвідомлює благотворний вплив праці на людину, на розвиток її здібностей, волі, характеру. Він вбачає в праці невичерпне джерело натхнення, мук і радощів творення, творчих злетів. Людина, яка знаходиться на високому рівні свого особистісного і, зокрема, громадянського розвитку, неодмінно відзначається сформованістю громадянських цінностей, серед яких особливе місце посідають ті, що є визначальними у структурі національної свідомості та самосвідомості [63, c.137]. Це, передусім, така цінність як патріотизм, що втілюється у самовідданій любові до рідної землі, її народу, Батьківщини. Особистість, яка є патріотом, уболіває за долю Вітчизни, переживає дієву потребу віддавати всі свої сили служінню співвітчизникам, своїй нації. Почуття відповідальності за сучасне й майбутнє нації, держави є для неї реальним виявом громадського обов'язку. Вона прагне збагнути як величні, героїчні етапи в історії Батьківщини, так і причини появи періодів трагічних занепадів і зумовлені цим страждання народу. З шаною ставиться до видатних людей, національних героїв, які жертовно служили своєму народові, збагачували його культуру, науку, примножувати внесок Вітчизни у скарбницю світової цивілізації [58, c.147].

Не буде перебільшенням, якщо сказати, що серед громадянських цінностей чи не найважливіше значення має усвідомлення особистістю виняткової ролі у житті людини, суспільства, держави мови, у якій на генетичному рівні втілюється ментальність народу, його поступ, сподівання, віра та воля. Усвідомлення мови як безцінного скарбу народу, нації є одним з найвагоміших моментів розвиненої національної свідомості та самосвідомості. Важливим є переконання особистості в тому, що мова будь-яких етносів, націй - незалежно від чисельності її носіїв - є однією з найкоштовніших вартостей людства як цивілізованої спільноти [62, c.11]. Байдуже, тим паче зневажливе ставлення до мови чисельно навіть найменших етносів, націй має кваліфікуватися завжди однозначно: як прояв невігластва, соціальної некомпетентності, антигуманності. Більше того, вже навіть сама спроба класифікувати мови за їх важливістю, цінністю, розсортування мов на такі, що заслуговують на якусь особливу повагу, та ті, що нібито є третьосортними, якимось непотрібом, намагання зверхньо ставитися до якої б то не було мови та її носіїв є намаганнями соціально, політично небезпечними і дуже спорідненими з людиноненависницькими фашистсько-шовіністичними та подібними їм тоталітарними ідеологіями.

1.2. Ціннісні та культурні передумови формування національної самосвідомості молоді.

Ціннісна орієнтація слугує своєрідним критерієм, фільтром у визначенні ставлення людини до матеріальних та духовних цінностей, системи установок, відстоювання принципів і переконань. Вона передбачає позитивне чи негативне значення об'єктів навколишнього світу для індивідууму чи суспільства і визначається не їхніми властивостями як такими, а їх місцем та наявністю в людській життєдіяльності інтересів і потреб, соціальних відносин, критеріями і способами оцінки цього значення, виражених в моральних принципах і нормах, ідеалах, установках і цілях [8, c.64].

Цінності, безумовно є тим феноменом, котрий найтісніше пов'язаний з сферою потреб людини, так як певна система цінностей втілюється, опредметнюється в тих чи інших конкретних феноменах, пов'язаних з відповідними формами життєдіяльності, в яких і здійснюється оволодіння цінностями, їх поступове перетворення з явища "зовнішнього" у явище "для себе", тобто відбувається переведення цінностей суспільних в цінності суб'єктивно значущі для самого індивіда. В наш час розгулу вседозволеності, втрати старих, непридатних для життя орієнтирів і тимчасового духовного бездоріжжя, важко переоцінити значення ціннісних орієнтацій як умови розвитку особистості, здатної до самостійного і відповідального вибору [10, c.84].

З огляду на сказане, стає цілком очевидною нагальна необхідність створити нову систему цінностей, яка б слугувала орієнтиром у вихованні молодого покоління та громадян будь - якого віку. Така система загалом і кожен її структурний компонент зокрема, мають становити одне ціле, в якому об'єднуючим началом є духовність людини.

Духовність - це втілення в світоглядних орієнтаціях людини сподівань, прагнень, ідеалів, духу народу, нації, що визначає спрямованість особистісних потреб, бажань і зумовлює настанову на відповідний життєвий вибір. Це осмислення людиною гуманістичного сенсу мети людської життєдіяльності.

Приступаючи до дослідження психологічних закономірностей виховання громадянської свідомості та самосвідомості особистості, ми побудували концептуальну модель зрілої особистості громадянина.

Зараз є необхідність формування нових ціннісних орієнтацій, нових ціннісних ідеалів, ціннісного світогляду людини, яка буде жити і працювати в ХХІ столітті в Україні - незалежній європейській державі, де цільові та ціннісні орієнтації сполучатимуть творчість, нові оригінальні ідеї з народними традиціями та культурою. Оскільки загальноприйнятою серед педагогів є думка про те, що виховання на основі цінностей - це провідний шлях формування особистості, її духовного світу, то в сучасних умовах постає питання не лише про ціннісне виховання, але й про ціннісне навчання, тобто навчання, яке має своїм кінцевим результатом не знання, а формування "аксіологічного світогляду, який оперує ціннісними категоріями" [11, c.115].

Це нова для нас проблема,