Духовними основами національної самосвідомості є: а) власна культурна спадщина кожної нації, народності як корінь їх подальшого розвитку; б) духовні цінності народів світу як джерело збагачення перших; в) культурний обмін між націями і народностями як фактор формування і розвитку національних культур; г) за-доволення культурних духовних запитів націй і народностей; ґ) ідеологія національного визволення як ідейна основа формування світогляду нації [54, c.9]

Національна самосвідомість нерозривно пов’язана з національною культурою як основною ознакою нації. Сьогодні ясною і зрозумілою є та істина, що справжня культура йде своїми коренями в глибину життя народу і є єдиним носієм національної своє-рідності. Однією із серйозних помилок, допущених у трактуванні національної культури, що породжують аморальність, втрату довіри до народу, виникнення психоло-гічної відчуженості від рідного краю, інертність до знання власних духовних цінностей, залишених попередніми поколіннями, є недостатня увага до успадкованих духовних цінностей .

Важливою рисою культури як носія національної самосвідомості є те, що вона виступає імпульсом, імперативом спонукальних засобів і сприяє виявленню особливостей внутрішнього і духовного світу різних націй і народностей [26, c.47].

Крім того, у культурі існують якості національного почуття, що сприяють порушенню національної емоційності. Остання відіграє як позитивну, так і неґативну роль у розвитку: у першому випадку як вираження національного інтересу, а в другому – як фактор гальмування національного розвитку. Взаємозв’язок і взаємозалежність національної культури, національної самосвідомості і національних почуттів є основним чинником збереження і роз-витку націй. Поки існує нація, потреба в національних цінностях буде зростати. Останні є стимулом збереження нації і разом з тим сприяють подальшому розвитку національних культур. Можна сказати, що роль національної культу-ри як носія національної самосвідомості виходить з наступного: –

наявності бази для забезпечення зростаючих духо-вних потреб; –

наявності стимулів і механізмів забезпечення стійкого характеру нації, її свідомості і діяльності порівняно з іншими сфе-рами суспільства; –

наявності спонукальних якостей; –

наявності захисних і охоронних функцій [33, c.5].

Національна культура є першоджерелом формування і розвитку національної самосвідомості, яка орієнтована на вираження національних інтересів, а національна культура є важливим фактором зближення націй і народностей. Щодо національної самосвідомості, важливо враховувати, що вона вже більш обмежена, ніж національна культура. По-перше, вона, природно, містить у собі тільки ті чи інші духовні феномени; по-друге, вона здійснює добір цінно-стей культури, обумовлений усякий раз конкретно-історичними умовами; по-третє, вона набагато рухоміша, змінна, ніж культура. Національна культура щораз ніби фокусується у національній самосвідомості. Рівень розвитку національної самосвідомості є характеристикою ступеня розвитку національної культури. Роблячи висновки з усього сказаного, відзначимо, що національна культура і національна самосвідомість є основними ознаками нації, без яких вона не може існувати і розвиватися як єдине ціле. Національна культура і національна самосвідомість – це два крила одного цілого – духовного світу націй і народностей. Аналіз показує, що донині тут нерозкритих, невивчених сторін більше, ніж відомих [31, c.96].

Національна самосвідомість, як і інші явища, має свої суперечності. Вона формується на реальній економічній, територіально-державній, мовній і куль-турній базі народу. Природно, що ці бази за об’єктивними умовами і суб’єктивними факторами можуть знаходитися на різних рівнях взаємин між собою. І це перша причина, яка породжує суперечності в розвитку національної самосвідомості. Друга причина виникнення суперечностей у національній самосвідомості пов’язана з невідповідністю національного й інтернаціонального інтересів у рамках єдиної державності процесам зближення народів, наявністю різного роду помилок у взаєминах і збереженням по інерції старого ти-пу відносин у національному розвитку з боку державних суспільних інститутів при новому стані національних процесів. Пробудження національних почуттів, звертання до успадко-ваних культурних цінностей, відновлення історичної пам’яті є проґресом, який має забез-печити відродження країни. Проте в тій же національній самосвідомості часто все обертається почуттями національної винятковості чи ворожнечі, розбрату, проявляючись міжнаціональними протиріччями, конфліктами, що породжують націоналізм у неґативному розумінні цього слова [49, c.210]. Виходячи з цієї реальної ситуації розвитку національної самосвідомості, важливо:

1) створити необхідні умови для справжньої демократизації процесу національного розвитку і національної самосвідомості;

2) створити умови для взаємного обміну матеріальними і духовними цінностями не під «залізним» контролем і за розпорядженням апарату, а на основі взаємної зацікавленості народів України, розширення форм і методів пропаґанди духовних цінностей усіх народів [45, c.86].

Розвиток національної культури і національної самосвідомості – це об’єктивна закономірність. Природно, що протиріччя в даному процесі будуть існувати і вимагати свого вирішення або переростуть у конфлікти. При своєчасному вирішенні вони будуть відігравати роль індикатора національного розвитку.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1.

Національна самосвідомість особистості не може виникати, успішно розвиватись, удосконалюватися сама по собі - хоч би як інтенсивно і безперервно ми не піддавали виховання спеціальним, так би мовити, "строго локалізованим" виховним впливам. Якщо ми хочемо виховати справді національно свідому особистість, то мусимо дбати також про забезпечення одночасного формування у неї багатьох інших особистісних якостей, властивостей, можливостей, здатностей. У такої людини відчуття глибокої спорідненості зі своїм народом, нацією мають органічно поєднуватися з уміннями діяти, відповідально ставитися до своїх обов'язків, з прагненням своєю працею принести якнайбільше користі для співвітчизників, держави. Бо чого варті щирі патріоти, невтомні ревнителі національних цінностей, ідей, якщо вони самі не є добрими