Соціологія виховання

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………3-4

Розділ 1. Виховання як один із видів духовно – практичної діяльності……5-7

Мета виховання…………………………………………………….8-9

Закономірності виховання………………………………………..9-11

Принципи виховання……………………………………………11-15

Розділ 2. Роль сімї і школами у вихованні особистості……………………16-21

Розділ 3. Самовиховання: умови, принципи……………………………….22-29

Висновки…………………………………………………………………...…30-31

Список використаної літератури……………………………………………32-33

Вступ

Актуальність теми. Проблема виховання, насамперед підростаючого покоління, є однією з так званих вічних проблем. Вона існує стільки ж, скільки суспільство. Якщо фізичне народження дитини є актом чисто біологічним і є якоюсь мірою споріднює нас з іншою живою природою, то весь наступний процес взаємозв’язку людської істоти з оточуючим соціальним середовищем (і насамперед з батьками, братами і сестрами) закладає основи для її соціалізації, в процесі якої людина формується як особистість. Одним із необхідних засобів соціалізації людини є виховання, яке трактується як свідомий соціальний вплив на індивіда з метою підготовки його до виконання тієї чи іншої суспільної ролі, формування у нього необхідних для цього якостей. Для того, щоб зуміти виховати суспільно здорове молоде покоління необхідно мати чітко визначену мету та вивчити закономірності і принципи виховання. Адже без цілеспрямованого впливу всіх ланок соціальних інститутів та соціального середовища на індивіда, без самовиховання, активності людини з метою духовного збагачення і саморозвитку немає повноцінної особистості.

В нас час питання виховання є особливо актуальним. Це час, коли суспільне життя все більше стає змодернізованим, коли інформація ціниться іноді дорожче, ніж людяність, тому необхідно створити такий виховний ідеал особистості, який би потребувало теперішнє суспільство, який би відповідав вимогам часу.

Мета роботи- виявити роль виховання в житті суспільства.

Об’єкт: процес виховання.

Предмет: виховання повноцінної особистості.

Завдання даної роботи:

визначити основну мету виховного процесу;

визначити основні закономірності та принципи виховання особистості;

виявити роль сімейного інституту та освітнього закладу у вихованні особистості;

вивчити основні етапи та прийоми самовиховання.

1.

Проблема виховання-одна з вічних соціальних проблем, вичерпне розв’язання якої в принципі неможливе. Але в сучасних умовах проблема засяяла новими гранями у зв’язку з процесами демократизації суспільного

життя в Україні, що визначають основний вектор соціальної політики держави. Осмислення проблем виховання переповнює русло таких наука, як педагогіка, психологія та філософія. Виховання як соціальне явище дедалі частіше стає спеціальним об’єктом дослідження соціологічної науки, що зв’язує підвищення інтересу до питань виховання з соціально-економічними та політичними реформами, які відбулися в Україні. Соціологічні інтереси до виховання виявляються лише там і тоді, де і коли починається демократизація соціальних інститутів. Згортання демократичних перетворень синхронно веде до згортання соціологічного інтересу до виховання. Це-соціально-історична закономірність: наукові дослідження суспільства і людини можливі лише в демократичному суспільстві, де поважається розум і воля інших, де соціально правомочні є здоровий глузд, громадянська думка і масова поведінка.[15;123].

Виховання-процес цілеспрямованого впливу на людину з боку інших людей, формування певної системи особистих якостей. Важливіша проблема забезпечення ефективності виховання-виділення факторів, що визначають істотні риси і спрямованість соціалізації особи, з тим ,щоб максимально використати у виховному процесі. Різні підходи до виділення факторів соціалізації і виховання особи обумовлені різноманітністю концепцій виховання людини. Виховання має різноманітні форми: політичне трудове, моральне, естетичне, патріотичне та інші.[23;45]

Виникає питання: що ж відіграє певну роль у формуванні особи, її соціальної активності і свідомості-зовні вищі надприродні, природні сили або ж соціальне середовище? В концепціях найбільше значення надається моральному вихованню на основі привнесення вічних ідей людської моралі, що здійснюються в формі духовного спілкування. Інші концепції виховання базуються на визнанні необхідності врахування у виховному процесі конкретно-історичних умов життєдіяльності індивіда і стимуляції його включення в реальну систему соціальних зв’язків, внаслідок чого визначальний вплив умов соціального середовища посилюється або корегується виховним впливом.

Учені по-різному підходять і до вирішення проблеми можливостей корегування вроджених якостей людини, їх видозмінення під впливом соціальних умов. Так, визначаючи вплив соціального середовища на розвиток людей, більшість просвітників 17-18 століть робили висновки про непохитність початкових людських якостей. Французький філософ Жан-Жак Руссо- основоположник концепції природнього вільного виховання на базі уявлень про початкові добрі і злі якості людини. Англійський просвітник 17 ст. Джон Локк, воюючи проти теорії вроджених ідей і якостей у людини, ратував за формування діяльності людини, борця за власне благо на основі морального і фізичного виховання тощо.[25;19]. Звичайно ж, концепція виховання спирається на методологічні принципи, вироблені в межах теорії особи. І найважливішим з них є визнання необхідності соціалізації особи для того, щоб особа змогла стати дієздатним учасником суспільного життя. Процес входження людини в суспільне життя, включаючи її в соціальні зв'язки і інтеграцію в різні типи соціальних спільностей, внаслідок чого йде не тільки становлення соціальності індивіда, а й відбувається виховання моральних, освітніх, життєвих знань, норм і принципів.

В сучасних умовах дедалі частіше піддається сумніву істинність твердження про те, що роль суспільного виховання зростає на кожному новому ступені історичного розвитку. В дійсності це не зовсім так. Чим менше розвинені економічні відносини, що тісно згуртовують людей в єдине ціле, тим більші мають бути зусилля, що створюють суспільний зв'язок з допомогою особливих регламентуючих факторів: звичаїв, соціальних норм, стереотипів, обрядів. Все це сприяє вихованню людей різних поколінь у дусі солідарності, щоб можна було б вижити в постійній боротьбі з природою та іншими людьми .І, навпаки, система соціальних регуляторів поведінки людей значно спрощується в умовах розвинутого громадянського суспільства і правової держави.

Виховний процес всеосяжний, кожна людина спонтанно(стихійно чи свідомо) бере участь у вихованні оточуючих її людей, постійно зазнаючи на собі