Шлюб у Корані, а отже і в ісламі, на відміну від християнства, розглядається не як сакральний акт, тобто союз чоловіка і жінки перед Богом, а скоріше, як торговий договір. Тим не менше він трактується, як одна із найбільших цінностей. Також іслам не розглядає сексуальне життя як щось гріховне, а безшлюбність – як вияв духовної і тілесної досконалості – і це є ще однією суттєвою відмінністю від християнства. Навпаки безшлюбність трактується як явище небажане, можливе лише у разі відсутності в чоловіка належних статків, щоб узяти шлюб. [ 29, c. 52]

Не дивно, що питання укладення і розірвання шлюбу, а також сімейно-шлюбним відносинам у Корані приділено досить багато уваги. Він зокрема накладає чимало заборон щодо шлюбних партнерів. Так, не дозволяється одружуватися з людьми, які дотримуються політеїстичних вірувань: «Не беріть шлюбу з багато божниками, поки вони не увірують» (Кор.. 2:22). Чоловіки мусульмани мають право брати шлюб із християнками та іудейками, при цьому від них не вимагається, щоб вони прийняли іслам. Щоправда християни та іудеї чоловічої статі не мають права одружуватися з мусульманками. Коран проголошує «Не беріть шлюбу з тими жінками, з якими були одружені ваші батьки…» (Кор. , 4:22)

«Заборонені вам ваші матері, батькові та сестрині дочки, молочні матері, матері ваших дружин, пасербиці ваші, вихованки від матерів» (Кор., 4:23), «Заміжні жінки, якщо їх не взято в полон…» (Кор., 4:24).

Схема сімейно-шлюбних відносин пропонованих Кораном виглядає так: чоловік зобов’язаний утримувати жінку, а вона, у свою чергу, має свої відповідні обов’язки щодо дітей, народжених у шлюбі: «Матері годують дітей своїх молоком повних два роки. А батько згідно із звичаєм, має діставати їм їжу і одяг. Якщо чоловік помирає і залишає спадок своєму синові, то той повинен піклуватися про матір. Водночас жінка перебуваючи на утриманні свого чоловіка, повинна йому коритися. В разі непокори чоловік має право її карати, аж до побиття» [ 29, c. 54]

Коран дозволяє мати до чотирьох дружин. Але, якщо строго дотримуватись тексту, то це стосується дівчат – сиріт – одруження з ними розглядається як „угодне Аллахові благодіяння”.

Особливе місце в Корані займають питання подружньої вірності. В ньому визначено в яких випадках можна звинувачувати в перелюбі: «А проти тих із ваших дружин, які живуть у розпусті, покличте за свідків чотирьох з вас. Якщо ж вони розкаються обоє й виправляться, облиште їх» (Кор., 4:16). Якщо ж свідки були неправдиві, то на них чекає покарання – вісімдесять ударів (Кор., 24:4).

Перелюб розглядається як один із гріхів за який передбачено жорстоке покарання: «Перелюбника і перелюбницю побийте кожного з них сотнею ударів. Нехай не оволодіє вами жалість до них» (Кор., 24:2).

Нарешті, Коран регламентує й порядок розірвання шлюбу, хоча й наголошує на тому, що не бажано здійснювати цей акт: «Чоловіки ж їхні вчинили б правильніше, якби повернулися до них, якщо вони бажають примирення» (Кор., 2:228). Коли справа дійшла до розлучення, то необхідно дотримуватись певної процедури: «Розлучені жінки мусять утримуватися від статевих стосунків, три менструальні періоди, їм не дозволено приховувати те, що створив Аллах у їхніх лонах, якщо вони вірують у Аллаха і Судний день» (Кор., 2:228).

Поряд з Кораном керуючим для всієї мусульманської общини і кожного мусульманина для вирішення життєвих проблем являється Сунна, що означає «образ», «приклад». А повна назва – «Сунна посланника Аллаха». Це є збірник переказів про те, як діяв Мухамед за різних життєвих обставин. Започаткували збірник переказів сподвижники пророка. Сунна містить перекази з різних джерел: Тори, Євангеліє та іранських творів [ 24, c. 155].

Таким чином робимо висновок, навчання Сунна – важлива частина релігійного виховання і навчання, а знання Сунна і наслідування її – один із головних критеріїв віруючих мусульман. Після декількох століть Сунна розглядається на рівні з Кораном і багато мусульманських вчених вирішують питання відношення між Кораном і Сунною. Вони представляють собою унікальне історичне джерело розвитку основ віри ісламу і проливають світло на до ісламську епоху Аравії [ 7, c. 131].

Коран богослови називають словом Божим, а Сунна містить розповіді про вчинки і вислови пророка і тлумачення Корану [ 3, c. 15].

1.2. Вчення шаріату про міжособистісні стосунки в сім’ї.

На основі Корану і Сунни був розроблений Шаріат – правові норми поведінки освячені мусульманською релігією. Він регулює зовнішні форми ставлення людей до Аллаха, одне до одного і визначає міру покарання за їхні проступки [ 16, c. 15].

Шаріат (араб. шарі – правильний шлях до мети). Представлений він комплексом юридичних норм, приписів, правил поведінки, релігійного життя та вчинків громадянина, дотримання яких угодне Аллаху. Тому називають його Божим законом, представленим мусульманам через Коран і хадиси (розповіді про діяння та висловлювання Мухамеда і його однодумців), ученням про ісламський спосіб життя. Передусім він обґрунтовує догматичні і етичні норми, які повинні визначати релігійну совість мусульманина. Загалом норми шаріату належать до однієї із двох категорій: вони регулюють відносини мусульманина з Аллахом (дотримання культу, виконання релігійних обов’язків), а також взаємовідносини між мусульманами, між державою і її громадянами, між мусульманами і представниками інших конфесій [ 14, c. 338].

Шаріатське законодавство передбачає рівність дружин між собою у шлюбному житті: «Дружина взята раніше і дружина взята пізніше –