Тероризм на сучасному етапі відрізняється особ-ливою масовістю жертв і своїм складним, міждер-жавним і наднаційним характером. Набувши «міждержавного статусу», переборовши кордони однієї держави, тероризм став фактором цивілізаційної загрози. Глобальні соціальні зміни у світі вимагають об'єктивного аналізу інфор-маційного середовища світового співтовариства й побудови нової моделі відносин мас-медіа й суспільства. Очевидним стає обмеженість старих уявлень про роль і місце ЗМК. Інформаційна рево-люція перетворила мас-медіа на віртуальну «чет-верту» гілку політичної влади, яка за силою, опера-тивністю й проникненням свого впливу значно пе-ревершує всі три традиційні галузі влади разом узяті. Політична боротьба почала розгортатися у віртуальному інформаційному просторі й набула нових постіндустріальних форм. Рево-люція в галузі комунікацій й інформації визначила зміну світогляду. Деполітизація глобального світу послабила роль держави як головного політичного актора й пробудила до життя нового й нелегітим-ного політичного гравця.

Варто визнати — тероризм став вагомим факто-ром «великої політики». Ця обставина реально оз-начає істотний поворот в еволюції світової політи-ки. Небезпечною стає недооцінка або неправильна оцінка можливостей інформаційного ресурсу в протидії міжнародному тероризму. Суспільство виявилося не готовим до цієї війни — позначилися об'єктивні і суб'єктивні фактори, тоді як форму-вання єдиного світового інформаційного простору внесло істотні кількісні і якісні зміни в характер ведення інформаційних війн. Причому «не-легітимний політичний актор» — тероризм — веде війну, і війну, насамперед, інформаційно-психо-логічну (у цій праці не проводиться розмежування понять «інформаційної», «інформаційно-психологічної» або «психологічної» війн).

Трагедія і фарс сучасності — у розвитку парадок-сальної тенденції інформаційного суспільства: чим сучаснішим стає суспільство, тим більше значення в ньому приділяється не інститутам і нормам, а діючим особам та їх іміджам, причому на вірту-альній політичній основі. Якщо в класичній політичній системі політичне знання зіставляли зі сферою політичного буття, політичного існування, то інформаційна революція, використовуючи віртуальний простір, миттєво переводить нову інформацію у сферу політичної дії. Використову-вати інформацію для найефективніших способів її застосування на практиці — це і є політичне уп-равління в інформаційному суспільстві. Доступ до нової інформації стає важливим ресурсом політич-ної влади, і цей ресурс вона може використати на-далі за своїм розсудом, не виключаючи різних інформаційних маніпуляцій у своїх інтересах. Прерогатива в цьому повинна належати легітимним державним і наддержавним інститу-там.

Науково-технічна революція, нові інформаційні технології, глобальні інтеграційні процеси призве-ли до формування глобального інформаційного співтовариства, в якому інформація є головним чинником управління сучасним світом й основним інструментом влади. Відповідно, виникає й нове інституційне середовище — зазнають докорінних змін фундаментальні політичні, правові, еко-номічні, соціальні й культурні правила й норми співжиття. Очевидність зростання впливу ЗМІ на динаміку соціальних і комунікаційних процесів усього світового співтовариства вказує на не-обхідність створення ефективної системи уп-равління інформаційним полем і структури інфор-маційної безпеки як з боку держави, так і легітим-них наддержавних інститутів, суспільства в цілому.

Актуальною є також потреба встановлення власних внутрішніх обмежень, яких має дотримуватися ко-жен з інституційних учасників контртерористичної коаліції, вироблення нових підходів, законодавчих норм, обов'язковість обліку «місцевих» традицій і соціальних умовностей, особливу роль відіграють релігійні обмеження.

Нова епоха визначила особливе звучання теро-ризму. Як поняття, слова «тероризм» й «терорист» з'явилися наприкінці XVII століття. Але донині слово «тероризм» вживається дуже широко й озна-чає весь спектр різноманітних відтінків насиль-ства. Немає загальноприйнятого визначення по-няття «тероризм», існують різночитання в самому розумінні тероризму як явища, часу його виник-нення, його джерел, умов і причин існування. Трак-тування часто залежить від політичних поглядів, релігійних переконань й етнічної приналежності. Нерідко мас-медіа, поряд із поняттям «терорист», використовують полярні терміни, починаючи від «бандит», «бойовики», «незаконні збройні форму-вання» і закінчуючи: «герой», «партизани», «національно-визвольний рух». В одному випадку — це злочин, в іншому — подвиг. Нейтральність у її чистому вигляді, виходячи з природи самого яви-ща, відсутня. Залежно від соціокультурного прос-тору, політичної кон'юнктури, змінюється й відно-шення до дій терористів. Аналізуючи пануючі пог-ляди на тероризм, легко виявити, що його систем-ному аналізу заважає побоювання втратити образ ворога. Людський і моральний збиток занадто ве-ликий, тому абстрактні міркування, що містять елемент не тільки пояснення, але й розуміння, здаються виявом байдужності. Проте, без аналізу причин і сутності тероризму, його нових рис, його зв'язку зі змінами, що відбуваються у світі, не-можлива й боротьба проти самого феномену.

Привертає увагу ототожнення понять «теро-ризм» і «терор». Ми не ставимо за мету — аналіз семантичної структури цих понять. Але вважаємо за доцільне, слідом за деякими дослідниками, роз-межувати ці поняття. «Терор» — це насильство, застосовуване «сильним» проти «слабкого». Як правило, мається на увазі відкрите насильство, що спирається на міць державних інститутів. «Теро-ризм» слід розглядати як насильство «об'єктивно слабкого», спрямоване проти «сильного», маючи на увазі й таке визначення, що «в остаточному підсумку тероризм — це насамперед самозахисна реакція політичної, соціальної, релігійної, еко-номічної і т. д. меншості проти тих або інших дій більшості. Рідше — це реакція більшості, яку ущемляють». Явища ці різного порядку, але в обох випадках мета насильства — прагнення змінити інститути суспільства (або рішення якого-небудь інституту) за допомогою масштабної зміни картини світу у людей, які підтримують ці інститу-ти.

Не можна не зазначити таку принципову відмін-ність терору від тероризму, як ставлення до моно-полії на легітимізацію насильства. Так, крім моно-полії на застосування сили й фіскальної монополії, неодмінною умовою існування держави є дотри-мання «загальних правил гри» — законів,