Смішно звучать заяви, що ЗМК самим фактом свого існування провокують тероризм, так само, як і прямі звинувачення мас-медіа у співучасті в теро-ристичній діяльності. Водночас не можна не зазна-чити, що саме ЗМІ перетворюють теракт із локаль-ного дійства на глобальне. Так, мас-медіа, приділя-ючи пильну увагу й даючи широкий розголос теро-ристичному дійству, коли упродовж тривалого ча-су в різних електронних мас-медіа й зі сторінок друкованих видань не сходить тема тероризму, сприяють тому, що аффективно-значима інфор-мація робить людей мимовільними співучасника-ми події, й інформаційний простір ЗМІ допов-нюється простором неформальної комунікації. Загроза насильства або факт самого насильства внаслідок специфіки свого психологічного впливу на природу людини сприяють виникненню в суспільній свідомості певної домінанти. Через екстремальність події величезна кількість афек-тивних слідів (семіотичних кодів доступу до афек-тивно наповненого вогнища) залишається трива-лий час «лежати на поверхні» суспільної свідо-мості, а існуючі соціально-економічні проблеми, релігійні протистояння, національні конфлікти або сепаратистські тенденції, у свою чергу, сприя-ють посиленню такої домінанти. «Звернення» до цієї домінанти навіть через тривалий час може викликати соціальний вибух, що з «темою» теро-ризму жодним чином не буде пов'язаний, за винят-ком хіба що своєї соціально-психологічної основи. На жаль, про це мовчать більшість дослідників те-роризму.

Аналіз матеріалів, які подають мас-медіа про дії терористів, вказує на стійку тенденцію формуван-ня певного образу. Сучасна дискурсивна практика ЗМІ, як зазначалося, формує суспільну думку що-до концепту «тероризм». Дискурс «тероризму» є дискурсом політичної події. Це дає змогу політи-кам аргументувати свої дії і рішення, спираючись саме на цей концепт, експлуатація феномену тероризму стає актуальною дійсністю. Звідси — легіти-мація насильства у відповідь на терористичні акти у вигляді безальтернативності силового вирішення проблеми, превентивні заходи щодо можливих актів, зокрема через ліквідацію (легітимізованого вбивства) політичних лідерів й активістів конф-ронтуючої сторони або легітимація самого насиль-ства — терористичного акту — за допомогою інтерпретації події, скажімо, як боротьби за незалежність. Тоді й пропонується відповідний кате-горіальний апарат, що стає надбанням публічної політики, з простору публічної політики потрап-ляє в побут і набуває форми символу-ідентифікатора, причому символом стає не тільки саме дійство, а й суб'єкт дії. При цьому, з одного боку, ступінь генералізації самого символу, що позначає як легітимізоване, так і нелегітимізоване насиль-ство, власне, сприйняття, неймовірно широка, з іншого — сама символіка насильства досить одноз-начна.

У випадку нелегітимізованого насильства, такі символи-поняття, як «тероризм», «теракт» або «те-рорист», що персоніфікують собою кров, смерть, страх, жах, звертаються прямо до архетипів, відповідальних за безпеку й самозбереження. Політико-психологічна інтенційність терористич-ного акту залишається прихованою від аудиторії і, як правило, у дискурсі, пропонованому ЗМІ, здо-буває політико-кримінальне забарвлення. Водно-час психологічна складова зберігається в латентно-му стані. Когнітивна топографія суспільної свідо-мості, що творить ЗМІ, позбавляє аудиторію мож-ливості інтерпретувати подію поза представленим контекстом, сугестивність поняття «тероризм» стає визначальною. Включаються несвідомі психо-логічні процеси, що діють у надрах індивідуальної і колективної психіки, панування «невдоволення» у суспільній свідомості й тривожні очікування сприяють перетворенню аудиторії на активну масу з потенціалом дії. Символ актуалізує цей по-тенціал, чим сприяє злиттю повсякденного й суспільного рівнів свідомості на індивідуальному рівні й загальній фрустрації на колективному. Ірраціональне мислення стає визначальним тому, що саме символами оперують ЗМІ, які вони ж про-дукують і ретранслюють. Виникає реальна загроза перетворення новин на інформаційний тероризм, якщо дотримуватися сценарію, розробленого мето-дологами терористичного дійства. Виконуючи свою соціальну функцію — інформування, мас-медіа стають задіяними в процес терористичного дійства і є його безпосередніми учасниками. Отут і виникає питання про самообмеження, інше — про компетентність. Часом мас-медіа, граючи за сце-нарієм терористів, виступають у ролі основного фактора десоціалізації й сприяють руйнуванню сформованої ідентичності, йдеться про особисте або групове самовизначення й асоціальне ставлен-ня до державних інститутів влади.

Подібна «протерористична» спрямованість діяльності ЗМІ зумовлена не стільки безвід-повідальністю, як ригідністю розуміння свого місця і ролі в суспільстві. Причин цього безліч, по-чинаючи від ослаблення механізмів соціального контролю, розуміння інституційної ролі ЗМК у суспільстві й закінчуючи професійними навичка-ми журналістів. Необхідно зрозуміти, що свобода слова не звільняє від моральної відповідальності за результати діяльності мас-медіа. Слід також зазна-чити, що часом ЗМІ, висвітлюючи події навколо терористичного акту, й антитерористичних дій спецслужб, у погоні за сенсацією, у спробі зібрати максимум аудиторії, пропонують ледве не інструкції із підготовки й здійснення терористич-них акцій. Найчастіше для залучення аудиторії мас-медіа згущують фарби і додатково нагнітають ситуацію, що максимізує ефект теракту й «грає на руку» терористам. На жаль, існують факти, коли дії журналістів прямо або опосередковано створю-вали додаткові загрози для життя й здоров'я заруч-ників, ускладнювали проведення контртерористичних операцій.

Соціальний інструментарій в управлінні такими ситуаціями повинен бути синтезом засобів інституційного підходу й комплексного аналізу рефлек-сивних процесів, починаючи від суб'єктів терориз-му, їхніх безпосередніх жертв, учасників контрте-рористичної операції (зокрема спецназу), предс-тавників влади й суспільства в цілому, і закінчую-чи мас-медіа як інститутом і їхніми представника-ми: журналістами, телеоператорами, режисерами й режисерами монтажу, — усіма, хто