У постіндустріальному суспільстві ЗМК є провідним соціальним інститутом, що організує соціальну взаємодію в суспільстві і визначає ос-новні комунікативні процеси, відіграє чільну роль в управлінні суспільством. Інформація стала голов-ним, а не просто одним із ресурсів політики. Безсумнівно, мас-медіа можуть і повинні протисто-яти тероризму. Сучасні психоінформаційні техно-логії модифікування як індивідуальної, так і масо-вої свідомості уможливлюють це. Інакше можли-востями ЗМК продовжуватимуть користуватися терористи. Ідеться не про запровадження цензури, а це не означає, що необхідно повністю обмежити доступ терористів до ЗМІ, — з ростом тероризму це прямо ніяк не пов'язане. Водночас деякі дослідни-ки тероризму зауважують, якщо політична сво-бода неконтрольована, це надає терористам повну свободу дій. Тому першим спонуканням, першою реакцією на теракт владних структур було й буде обмеження цих свобод. Кожна з гілок влади, кожен інститут, які визначають правила функціонування соціальної й політичної систем, намагатимуться об-межити ці свободи, вважаючи, що інші учасники ліберальнішими рішеннями можуть послабити політичну систему відразу зазначаючи, що будь-яке обмеження свобод починає, врешті, стримувати економічний розвиток. Проте все гучніше звучать твердження, що рішення проблем терориз-му — це й «проблема самообмеження на всіх рівнях. Наприклад, самообмеження діяльності те-левізійних каналів, пов'язане з показом насильства, висвітленням терактів тощо». Існують твердження, що «навіть демократична держава не повинна допустити, щоб демократії було занадто багато». Але «жорсткість репресивного контролю в цілому не є виходом зі сформованої си-туації, оскільки тільки підсилює ймовірність миттєвих терористичних відповідей»: по-перше, вони розглядатимуться суб'єктами терорис-тичної діяльності як показник ефективності засто-совуваних ними засобів і, відповідно, продукувати-муть терористичну активність; по-друге, ініціюва-тимуть поширення соціальної бази тероризму й збільшення кількості терористичних організацій; по-третє, сприятимуть інтернаціоналізації терориз-му.

Ніхто не заперечує необхідності «вакцинації» суспільної свідомості. Але потрібне врахування всієї складності структури масової свідомості і суспільної думки, соціальної стратифікації, націо-нальних особливостей архетипів, стереотипів і міфологем, ментальності, рівня політичної і за-гальної культури, психічного здоров'я суспільства в цілому. Досвід протистояння нашого найближчо-го сусіда — Росії — у пропагандистській війні про-ти тероризму демонструє неспроможність таких підходів, як декларування політики «мочити у вби-ральні», провокацій типу «він сам не чоловік, гірше від баби», спроби розіграти гендерну карту, приниження вказівками на зомбованість, демон-страції вбитих жінок-шахидок або трупів чеченсь-ких лідерів. Ус е це впливає на соціум і суспільну свідомість, додатково травмуючи його, а не на мішень — терористів, тому що їхня мова — це іно-мова, і вони глухі до відозв владних державних і суспільних структур, у них своя система ціннос-тей, і своя особлива логіка мислення. Крім того, те-рористичне об'єднання через специфіку своєї соціально-психологічної організації на напади відповідає не просто ігноруванням суспільних інститутів, а додатковим посиленням групової згуртованості й внутрішньогрупової конформ-ності. А чим вищий ступінь згуртованості групи, тим більше в неї влади над її членами, тим сильніша її залежність від «гуру смерті».

Тут дуже важливе виділення психологічного ас-пекту в розумінні феномену тероризму, і не тільки в плані розуміння механізму залучення в терорис-тичну діяльність або специфіки функціонування терористичного співтовариства, а й особливостей психологічного впливу терористичних актів на індивідуальну й масову свідомість.

Обговорюючи міжнародний тероризм, необхідно мати на увазі, що терористичної мережі як такої не існує. Глибокий сумнів викликає також наявність якого-небудь єдиного аналітичного й коорди-наційного центру міжнародного тероризму. Немає визнаних лідерів наднаціонального масштабу. Віртуальний образ Усами бен Ладена як лідера міжнародного тероризму не витримує жодної кри-тики. Дедалі більша демонізація тероризму або ок-ремо взятих представників ЗМІ, політиками, політологами і політтехнологами не сприяють здо-ров'ю суспільної свідомості. Бездумна ретранс-ляція національними мас-медіа повідомлень світо-вих інформаційних агентств, найчастіше не віль-них від тенденційної подачі інформації, що, на наш погляд, не тільки неприйнятна відповідно до про-понованої (читай нав'язуваної) точки зору, але і не сприяє виробленню конструктивної позиції в про-тистоянні міжнародному тероризму. Варто визна-ти, що найчастіше, відтворювані від роботи до ро-боти, від автора до автора сентенції загально-людського характеру не проясняють суті концепту «тероризм». Загальну істерію, що охопила суспільство, свідомо чи мимоволі, але активно підігрівають мас-медіа.

Нині існує схильність перебільшувати міць і роз-галуженість терористичних організацій. Однак жодним чином не можна зменшувати небезпеку тероризму. І саме суспільна думка впливає на політичну еліту своїх держав, активізуючи цим міжнародне співробітництво у сфері безпеки.

Очевидно, що позбавлення від тероризму як форми політичного насильства можливе лише за умови глобальної перемоги над тоталітаризмом й екстремізмом, а також послідовного розвитку інтег-раційних тенденцій у сучасному світі. Існуюча пріоритетність силового рішення в про-тистоянні суспільства викликам тероризму, як вчить практика, не приносить бажаних резуль-татів. Необхідно шукати інші рішення, де пріори-тет, за визначенням, повинен належати мас-медіа.

Терористична загроза нині стала одним із визна-чальних факторів внутрішньої політики держав, приводом і способом рішення геополітичних зав-дань у зовнішній політиці основних політичних акторів-структуризаторів світового простору. Аналіз соціально-політичних, політико-правових процесів свідчить, що в Україні присутні основні терогенні фактори, що створюють політичні, економічні, соціальні й етнорелігійні передумови для виникнен-ня й розвитку тероризму. Комулятивний вплив на тероризм може чинити надзвичайний рівень корупції в державі (зміна влади й перехід останніх в опозицію ще більше збільшує ризик. — Авт.), жи-вучість соціально-революційних традицій і посту-латів («мітингова демократія», яка набула нині по-пулярності як основний спосіб вирішення суперечли-вих питань. — Авт.), а також висока концентрація озброєнь і потенційних об'єктів терору [3, с. 8], базу-вання Російського Чорноморського флоту і тліюче вогнище напруженості в Криму, спроби створити «пасіонарний розлам» України на Східну й Західну.