«Не сміятися, не плакати, а розуміти». Правда, сам Конт у своїй «суб'єктивній» соціології і «позитивній політиці» часто додержувався протилежних принципів. Але він з такою силою обґрунтовував етику неупередженого, вільного від усяких догм, безгіпотезного дослідження, що позитивізм у соціології завжди зв'язувався саме з такою етикою. Саме вона і стала головної для професії соціолога.
Що стосується значення Конта для інституціонально-організаційної сторони розвитку соціології, те тут можна говорити не про прямий, а лише про непрямий його вплив. Час інституціонализації соціології при ньому ще не наступило. Як говорив сам Конт, «колиску не може бути троном». У його час соціологія знаходився ще в колисці. Не можна сказати, щоб соціологія чи коли-небудь де-небудь дотепер знаходилася «на троні». Але в тім, що вона сьогодні займає цілком гідне місце серед наук про людину, заслуга Конта безсумнівно велика.
Соціологія як самостійна галузь наукового знання виникла досить пізно, у 40-х рр. XIX ст., і являє собою порівняно молоду науку. Перший, хто переглядає усталену класифікацію наук і виділяє в ній окрему науку про суспільство, є французький вчений Огюст Конт (1798-1 857), якого і вважають засновником соціології. В його шеститомній праці «Курс позитивної філософії» вперше вжито назву «соціологія» і обгрунтовано її предмет і метод.
О.Конт жив у Франції у такий період її історії, який знаменувався боротьбою старих і нових класів і станів, частою зміною форм політичного устрою. Прихід до влади Наполеона Бонапарта, який починав як республіканець, а став імператором, зліт і падіння імперії, низка буржуазних революцій, що перетиналася реставрацією монархії, глибока і всеохоплююча криза старого суспільства і важкі муки народження нового буржуазного ладу, руйнація традиційних цінностей і моральних принципів, — все це спричинило величезний вплив на світогляд Конта. Він намагався знайти шляхи виходу з цього всезагального кризового стану, звертаючи свої погляди до науки, яка одна, на його переконання, була здатна подолати стан анархії і хаосу, в якому так довго перебувають найбільш цивілізовані країни, включаючи Францію. Але це мала бути спеціальна позитивна наука про суспільство, його будову та розвиток, заснована на достовірних дослідних даних — на той час такої науки ще не існувало.
О.Конт створює свою класифікацію наук, розміщаючи їх у відповідності з історією їх виникнення, розвитку і залежності одна від одної, ускладненням їх предмету, зростанням складності явищ, які вони досліджують. Кантівська ієрархія наук набирає вигляду певних сходинок
Якщо слідувати логіці, наступною сходинкою має бути окрема наука про найбільш складний живий організм — суспільство; так у цій класифікації з'являється спочатку «соціальна фізика», і лише у 47 лекції своєї праці «Курс позитивної філософії» Конт дає їй назву «соціологія».
Соціологія, вважає Конт, може і повинна будуватися за взірцем передових природничих наукових дисциплін, на фундаменті виявлених законів, зв'язків між явищами, що повторюються. Виходячи з досвіду природознавства, яке вивчало певні системи явищ, Конт за аналогією доходить висновку, що і «соціальна фізика» (або соціологія) має вивчати суспільство як систему. В основу побудови соціології як самостійної науки Конт поклав ідею «соціальної системи», тобто визнання факту існування суспільства як свого роду організму, що складається з певних елементів, які, в свою чергу, виконують певні функції.
Виходячи з цього, О.Конт розрізняє в соціології «соціальну статику» (або теорію суспільного порядку, яка вивчає умови існування і закони функціонування соціальної системи, її структуру та елементи) і «соціальну динаміку» (або теорію суспільного прогресу, яка досліджує закони розвитку і зміни соціальних систем).
Конт починає аналіз «соціальної статики» з сім'ї, вважаючи її основною і найбільш стабільною клітиною соціального організму. Сім'я, на думку Конта, — це джерело морального виховання, збереження культурних традицій і досвіду попередніх поколінь; вона сприяє входженню молоді у соціальне життя, набуттю нею важливих соціальних якостей, необхідних для успішного служіння людству, вчить «жити для інших». Добрі стосунки між поколіннями підтримують суспільну рівновагу, баланс між традиціями і новаціями, носіями яких є старші і молоді люди.
Разом з тим Конт заперечує жіночу рівноправність і всіляко підкреслює необхідність зміцнення авторитету й влади чоловіка. Жінка, на його думку, стоїть нижче мужчини в інтелектуальному плані, поступаючись йому також і силою волі. Завдання жінки — робити благородними грубі чоловічі натури, пробуджувати в них суспільні почуття, засновані на солідарності.
За переконаннями Конта, саме сім'я є тою «позитивною» силою, яка цементує суспільство. Розпад сім'ї означає розпад і загибель суспільства.
Аналогом сімейних відносин у більш широкому суспільному плані є кооперація, заснована на розподілі праці. Тут кожен робить те, до чого він має найбільшу схильність, тому всі зацікавлені один в одному. Так виникає «всезагальна згода» (або всезагальний консенсус), який забезпечує рівновагу суспільства як соціальної системи та збереження її цілісності.
На основі розподілу праці формується й постійно ускладнюється структура соціальних груп і спільнот, створюється зв'язок між окремими індивідами, сім'ями, соціальними групами та спільнотами. Але самі по собі економічні зв'язки, вважає Конт, ще не забезпечують сталої рівноваги і стабільності суспільства, бо людина є егоїстичною і агресивною за своєю природою. Тому ці зв'язки мають бути доповнені політичним примусом. Не може бути гармонії там, де панує конкуренція і експлуатація — наслідки розподілу праці. Надмірний розподіл праці призводить до звуження світогляду людини, виникнення почуттів ворожості до осіб іншої професії, до розкладу суспільства на окремі корпорації та до руйнації його єдності. Тому, власне, і необхідна сильна політична влада, щоб вгамовувати різноскеровані інтереси і забезпечувати стан