У 1817р. Конт стає секретарем Сен-Сімона, перемінивши в цій посаді відомого історика Огюстена Тьєррі. Спочатку взаємини юного учня і знаменитого вчителя носять дружній характер, і Конт, власне кажучи, є одним з учасників школи сен-сімонізму. Він підкреслює безмежну повагу до Сен-Сімону й активно співробітничає в його виданнях. Але поступово, як це нерідко случається в близько дотичних видатних людей, виникають суперечки про авторство і пріоритети, їхні взаємини псуються й у 1824 р. закінчуються розривом.

У 1826 р. Конт приступає до читання платних публічних лекцій по філософії вдома. Лекції були перервані через його важке психічне захворювання і відновилися в 1829 р. З 1830 по 1842 р. Конт здійснює грандіозний проект: видання 6-томного «Курсу позитивної філософії». В другій половині 40-х років він, крім сугубо інтелектуальних занять, звертається до проповідницької і практичної організаційної діяльності, пропагуючи позитивізм як політичне, релігійне і моральне навчання. У 1847 р. він проголошує Релігію Людства, у 1848 - створює Позитивістське суспільство. Останні роки життя він був зайнятий розробкою нового релігійного навчання і культу, проголосивши себе первосвящеником Релігії Людства. Умер Конт 5 вересня 1857 р. в оточенні своїх учнів.

Конт не займав скільки-небудь міцних позицій в академічній системі тодішньої Франції. Його спроби одержати чи кафедру обійняти посаду штатного викладача в Політехнічній школі й у Коллеж де Франс виявилися безуспішними, і він змушений був задовольнятися скромною роллю репетитора й екзаменатора в Політехнічній школі, пробавляючись також частками уроками. Це забезпечувало йому дуже убогі засоби існування. Останні роки життя він жив на засоби, що збираються по підписці його прихильниками-позитивістами.

На життя і діяльність Конта вплинули дві жінки, що, завдяки цьому, у відомому змісті ввійшли в історію соціології разом з ним. Вплив однієї з них сам він розцінював як пагубне і вважав зв'язок з нею єдиною серйозною помилкою, зробленої в житті. Це була його дружина Кароліна Массен, що він обвинувачував у порочності і, головне, у безсердечності. Запеклі і часті конфлікти з нею приводили час від часу до різких загострень його щиросердечного захворювання. Зрештою чоловіки розсталися. Вплив іншої жінки Конт оцінював як істинно сприятливе, воно позначилося почасти в тім, що наприкінці життя він енергійно підкреслював перевагу почуття («серця») над розумом і, власне кажучи, із проповідника нової науки перетворилася в проповідника нової релігії. Кликали цю жінку Клотільда де В. Конт познайомився з нею в 1845 р., за рік до її смерті. Він жагуче (і сумирно) полюбив цю 30-літню жінку і боготворив її до кінця своїх днів. Любовний екстаз поступово переріс у нього в екстаз релігійний. Він прославив Клотільду де В у передмові до своїй чотиритомній «Системи позитивної політики» і розробив присвячені їй особливі ритуальні дійства, що неухильно і ретельно виконувала.

Стиль творів Конта підкреслює, очевидно, особливості його особистості. Він відрізняється розтягнутістю викладу, довготами, громіздкими фразами, частими повторами. Конта зовсім не хвилює краса стилю, але він усіляко прагне до повноти і точності у викладі своїх думок. Ці особливості парадоксальним образом сполучаються з любов'ю до твору афоризмів і девізів, нерідко дуже ефектних і що запам'ятовуються. От деякі з них: «Порядок і прогрес», «Знати, щоб передбачати, передбачати, щоб могти», «Знати, щоб могти, думати, щоб діяти», «Жити для інших», «Жити при ясному світлі», «Любов як принцип, порядок як підстава, прогрес як ціль», «Ми руйнуємо тільки те, що заміняємо» і т.п.

Хоча в ранні роки Конт читав дуже багато, згодом, розробляючи свою філософську систему, він підкорив себе режиму так називаної «мозкової гігієни» з метою не заражатися чужими поглядами. Відповідно до цього режиму він протягом багатьох років не читав нічого, що мало б хоча б непряме відношення до предметів його вишукувань, за винятком деяких праць, що містять корисні, на його думку, дані, а також поетичних творів.

Конт був людиною надзвичайно неврівноваженим і страждав періодичними психічними недугами, хоча в цілому його, безсумнівно, не можна вважати божевільним. Серйозні життєві невдачі компенсувалися в нього надзвичайною зарозумілістю і непохитною вірою у свою виняткову місію. Почуття гумору і дотепність, очевидно, були йому далекі.

Загалом, говорячи про особистість Конта, можна зробити висновок, що ця видатна людина була маргіналом, людиною «на грані», на краю в багатьох відносинах. Він знаходився на грані між академічним і неакадемічним світами, між сімейним і неодруженим станом, між здоров'ям і хворобою, між наукою, релігією, утопією і т.п. Усе це, безумовно, не могло не позначитися на його соціологічному мисленні. У творчості Конта прийнято розрізняти три періоди.

Перший період (1819-1828), що майже цілком збігається згодом його співробітництва із Сен-Сімоном, характеризується виданням шести невеликих програмних творів, «опускулів». Ці твори Конт згодом уключив як додаток у IV тім своєї «Системи позитивної політики» (1854) з метою показати наступність своїх поглядів. У «опускулах» він намічає принципи і шляхи інтелектуальної і соціальної реформи, у якій бідує, що знаходиться в стані «анархії» людство. У цих творах можна знайти ідеї, що одночасно є підсумком для Сен-Сімона і відправним пунктом для Конта. Тут уже є присутнім ряд найбільш важливих ідей, що Конт розвиває згодом, зокрема, ідея про особливу роль вчених у новому суспільстві, розрізнення двох головних епох у розвитку людства: критичний й органічний, поняття і принципи «позитивної політики», і, нарешті, знаменитий