Другий період (1830-1842) - це період зрілості, коли створювався і видавався шеститомний «Курс позитивної філософії» (тому виходили послідовно в 1830, 1835, 1838, 1839, 1841 і 1842 р.). У цей час Конт розробляє філософські і наукові основи позитивістського світогляду.

Вважаючи, що інтелектуальна реформа повинна передувати соціальної (включаючи політичну, моральну, релігійну), він у цей період виступає головним чином у ролі вченого й у якості такого дотримує «об'єктивного» методу: він обґрунтовує включенність людського і соціального світу в загальну систему світобудови, підпорядкованість людських справ природному ходу речей і орієнтацію соціології (у принципі ієрархії наук, що знаходиться на вершині,) на природничі науки як на більш зрілі і раніше наблизилися до позитивного стану.

Третій, завершальний період творчості Конта, починається з другої половини 40-х років. Він відзначений створенням таких добутків, як чотиритомна «Система позитивної політики, чи Соціологічний трактат, що засновує Релігію Людства» (1851-1854), «Позитивістський катехізис» (1852) і «Суб'єктивний синтез» (1856). У цей час Конт обґрунтовує переважно «суб'єктивну» точку зору і «суб'єктивний» метод. На перший план у його навчанні виходять емоційні фактори людського і соціального життя, втілені в понятті «серце». Відповідно головним об'єктом його уваги стають інститути, що відповідають емоційним потребам людини: мораль і релігія. Якщо на попередньому етапі Конт волів використовувати поняття «позитивна філософія», «позитивний дух», «раціональна позитивність», то в цей час він уже частіше говорить про «позитивізм» як про доктрину, у якій інтелектуальні, наукові елементи підлеглі моральним, релігійним і політичної. Теоретична перспектива міняється: якщо в «Курсі» Конт підкреслює «природний» характер соціальних законів, необхідність пізнання їх і підпорядкування їм, те тепер, навпаки, він, відповідно до «суб'єктивного» точкою зору, розглядає соціальний світ як продукт почуття, волі і діяльності людини. У цей період він виступає вже не стільки в ролі вченого, скільки в інших ролях: мораліста, пророка і первосвященика нової релігії, автора соціально-політичних проектів.

Існують дві точки зору на співвідношення відзначених періодів у творчості французького мислителя. Одні аналітики вважали, що третій період протистоїть першим двом і означає рішуче відмовлення від вихідних науково-теоретичних позицій. Іншими словами, Конт як творець нової релігії й утопічних проектів не має нічого загального з Контом - творцем позитивістського наукового світогляду. Такої точки зору дотримували, зокрема, відомі прихильники контовського позитивізму француз Ем. Літтре й англієць Дж. Ст. Мілль. Вони надихалися ідеями «Курсу позитивної філософії». Коли ж, на їхню думку, автор порвав з цими ідеями, вони порвали з їхнім автором.

Інші, у тому числі сам Конт, розглядали третій період як природне і логічне завершення перших двох. З цього погляду три періоди виражають не еволюцію і, тим більше, не корінна зміна поглядів, а різні етапи реалізації того самого задуму, того, котрий був сформульований ще в «опускулах». Тих своїх прихильників, що визнавали і «Курс» (II період) і «Систему позитивної політики» (III період), він вважав «повними» позитивістами, тих же, хто був прихильником тільки «Курсу» - «неповними».

Проте, заперечуючи поворот у змісті своїх поглядів, Конт у той же час визнавав зміну своєї соціально-інтелектуальної ролі (від ученого - до проповідника нової релігії), говорячи, що «проміняв кар'єру Аристотеля на кар'єру святого Павла...» [1, XXIII].

Незалежно від того, як оцінювати співвідношення між різними періодами і частинами контовського навчання, безсумнівно, що в ньому перепліталися і проникали друг у друга наукові і позанаучні елементи. Але задача історії соціології - вивчити насамперед наукові елементи, виходячи з тих критеріїв, що були виділені в першій лекції. Це ті сторони доктрини Конта, що надалі одержали продовження не в чи моралі релігії, не в чи політику соціальних рухах, а в соціології як науці.

2. Ідейні джерела

Найдавнішим попередником справжньої соціальної науки Конт вважає Аристотеля, що прагне розглядати спостереження як основу цієї науки, а людини - як тваринне політичне.

Погляди Конта на внесок різних мислителів у створення соціології викладені, зокрема, у 47-й лекції його «Курсу» [2, 225-286].

Серед тих, що вплинули на формування поглядів Конта чи високо їм шанованих слід зазначити філософів Френсіса Бекона, Декарта, Юма, Кондільяка, а також видних натуралістів минулого. Першу значну спробу цілісного, заснованого на «дусі універсальності» розгляду соціального розвитку Конт знаходить у Боссюе. Конт зазнав впливу від ліберального в політичній економії, головним чином Адама Сміта і Жан-Батисту Сея. В Адама Сміта, «прославленого і розважливого», він відзначає глибокий аналіз поділу праці. «Мудрий» Тюрго, безсумнівно, також уплинув на контовське представлення про прогрес і передбачив його закон «трьох стадій», розділивши культурний прогрес людства на три стадії: релігійну, спекулятивну і наукову.

Надзвичайно високо Конт оцінює внесок Монтеск'є, що вперше поширив принцип детермінізму на пізнання соціальних явищ і показав, що ці явища підлеглі дії природних законів. Конт визнає важливий внесок Гоббса в становлення соціальної науки. Але особливо високо він цінує двох мислителів, ідеї яких протистояли один одному: де Местра і Кондорсе. Прагнучи з'єднати і примирити традиціоналізм і лібералізм, консервативний і революційний дух, він розглядає концепції обох мислителів як взаємодоповнюючі. Головне соціальне гасло Конта: «Порядок і прогрес» - спирається на ідею порядку в де Местра (і інших традиціоналістів, особливо де Бональда) і ідею прогресу в Кондорсе, якого він вважав своїм «духівником».

Особливо глибокий вплив на Конта зробив Сен-Сімон, хоча сам Конт це рішуче заперечував. Важко знайти в Конта таку ідею, що у якійсь формі вже не була присутня б у творах Сен-Сімона. Це