Відомою, але невирішеною є й проблема структуризації Верховної Ради. Жодна з нинішніх депутатських груп і фракцій не має більшості в парламенті. За цих умов ці групи і фракції мало впливають на формування уряду. Вони використовують парламе-нтську трибуну з ідеологічною метою, але ця ідеологія часто зводиться до взаємних обвинувачень лівих правими і навпаки. Більшість груп і фракцій не має міцної опори у політичному середовищі на місцях. Понад 40 політичних партій — це здебільшого нечисленні партії лідерів, а не стійких груп населення. Тому відповідні партії не користуються довір'ям у людей, а їхні політичні лідери, експлуатуючи ідею структу-ризації суспільства, нерідко скочуються до корпоративізму, внутріпартійних чвар, се-паратизму.

Утворення розвинутої системи багатопартійності у суспільстві, ротація двох-трьох впливових політичних партій у владі, створення і визнання парламентської опозиції як самостійного і цивілізованого політичного інституту — це справа не одного дня. Але саме цим шляхом іде розвиток парламентаризму і політичних систем у світі. Коли М.Тетчер кореспонденти спитали, у чому сила вашого уряду, вона відповіла, у силі опозиції. Отже, і нам потрібно якомога скоріше приймати Закон про політичні партії в Україні.

Кілька слів про законодавчу діяльність Верховної Ради України. Провідною ідеєю тут, на мій погляд, має бути системність розвитку законодавства. З проголошенням незалежності ми взяли курс переважно на кількісні показники. І на цьому маємо неабиякі досягнення. Прийнято кілька сотен законів і десятки тисяч інших нормативних актів. Бум законотворчості триває і кінця йому не видно. Але кількість у цій галузі не завжди переходить у якість. Спорадичність формування нашого законодавчого масиву без відповідних пріоритетів і логічної послідовності призвела до того, що тепер можна тільки умовно говорити про систему українського законодавства. Численні ж його внутрішні суперечності і неузгодженості знижують регулюючий вплив законодавства на суспільні відносини, ускладнюють користування ним, призводять до частих його змін. Особливо це стосується питань приватизації і підприємництва, іноземних інвес-тицій, оподаткування тощо.

Конституція України є відправною засадою для організації системного розвитку нашого законодавства. Для подальшого руху у цьому напрямі доцільно було б якомога швидше схвалити Верховною Радою Концепцію розвитку законодавства України та запровадити систему планування законодавчої діяльності. Важливо при цьому визначити пріоритети у цій галузі, передбачити прийняття насамперед фунда-ментальних, базових законів і кодексів. Кодифікація законодавства має стати відправ-ною засадою у діяльності законодавця. Цим шляхом можна зменшити кількість законів, шо приймаються, при одночасному поліпшенні якості правового регулювання відпо-відних суспільних відносин.

Удосконалення виконавчої влади. Ця влада за своєю структурою і фун-кціями є найскладнішою з усіх інших гілок державної влади. І саме від виконавчої влади нині залежить практичне вирішення економічних, соціальних та інших проблем. Потрібен, отже, злагоджений у всіх елементах як по горизонталі, так і по вертикалі механізм виконавчої влади. На сьогодні ж тут далеко не все гаразд. Збільшується кількість державних службовців в апараті управління, але залишається слабкою віддача їх діяльності. Низькою є виконавча дисципліна і високою корумпованість цього апарату. Спостерігається чехарда в утворенні нових і ліквідації існуючих міністерств та відомств. У різних управлінських структурах діє чимало паралельних підрозділів. Не відрегульо-вані стосунки між місцевими державними адміністраціями, з одного боку, і місцевими радами та їх виконавчими комітетами, — з іншого.

Щоправда, певні заходи щодо поліпшення справ у цій сфері вживаються. Але, по-перше, робиться це повільно і, по-друге, спорадично, без належної системи. Пози-тивні зрушення тут, на мій погляд, пов'язані з ухваленням Концепції адміністративної реформи в Україні. Ця Концепція має стати науковою базою для планомірного і системного реформування державного апарату.

Удосконалення судової влади. Найбільш характерним для даної влади є утворення Конституційного Суду України. Він уповноважений вирі-шувати питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і давати офіційне тлумачення Конституції України та законів України (ст. 147 Конс-титуції України). Конституційний Суд України є органом судочинства, він має діяти тільки у рамках закону. Надзвичайно важливо, щоб його рішення поважалися і нале-жним чином виконувалися іншими гілками влади. Без цього важко розраховувати на забезпечення конституційної законності. Хіба не про це свідчить досвід діяльності конституційних судів у наших сусідів — Російській Федерації та Бєларусі?

Як відомо, 1992 р. Верховна Рада України схвалила Концепцію судово-правової реформи в Україні. На сьогодні ця Концепція реалізована тільки частково. Але вона не містить чітких орієнтирів щодо напрямів подальшого удосконалення Конституції України важко зрозуміти, яка ж система судів існує в нашій країні і що розуміється під спеціалізованими судами. Невипадково під знаком запитання залишається передбачене Концепцією утворення адміністративних судів, а щодо місця і сфери діяльності арбітражних судів ведуться гострі дискусії.

Нині стоїть питання про розроблення нової Концепції судово-правової реформи. На мою думку, її краще було б назвати Концепцію судової реформи. Тим більше, що вже готується й проект Концепції правової реформи. Але справа не тільки і не стільки у назві. Тут потрібні нові методологічні підходи до реформування нашої судової влади. Вони стосуються, зокрема, визначення системи спеціалізованих, касаційних і апеля-ційних судів, введення суду присяжних, удосконалення мережі судових органів на місцях, додаткових заходів щодо забезпечення принципів незалежності суду, законності і обгрунтованості судових рішень та вироків тощо9.

Висновок

Розглянувши ознаки української держави, ми можемо зробити висновок, що найвищим громадсько-правовим органом, найвищим організованим примусовим формуванням слід визнати державу.

Проте держава, яка є організацією загального інтересу не повин-на