Держава користується найвищою владою, яка тільки може бути. Держава має навіть повноваження, не-зважаючи на те, що не вона дала нам життя, при необхідності відіб-рати його у нас, вона може нас також змусити ризикувати нашим життям. Це її право — позбавити нас волі і вимагати від нас праці.

На закінчення — про роль юридичної науки у розбудові української державності. В одній із статей в газеті "Голос України", присвяченій урокам конституційного процесу, зазначалося таке: "Конституційна дискусія засвідчила відсутність серйозних наукових та інтелектуальних інституцій, котрі запропонували б суспільству об'єктивний адеква-тний аналіз соціально-економічного та політичного стану України". І далі: "Державні наукові інституції вели скоріше пропагандистську, аніж експертну роботу щодо обго-ворення та ухвалення оптимального варіанта Конституції. Недержавні структури, на жаль, не спромоглися щось протиставити "одобрямсному" характеру конституційної дискусії"10.

Тут є частка правди, але не можна так різко відкидати те, що було зроблено як юридичними науковими інституціями, так і окремими юристами для підготовки проекту Конституції України. Адже відомо, шо саме, юристи-науковці з Національного універ-ситету ім. Т.Шевченка, Інституту держави і права ім. В.Корецького НАН України, Національної юридичної академії України ім.Ярослава Мудрого відіграли провідну роль у складі робочих груп першої і другої Конституційних комісій по підготовці тексту проекту Конституції України. А Інститут держави і права, крім того, подав до Конс-титуційної комісії свої Концепцію і проект Конституції України. Вони були використані в ході роботи над офіційним проектом Конституції. Сумнівними є й твердження щодо недостатньої участі державних наукових інституцій у експертній роботі над проектом Конституції. Практично всі проекти Конституції пройшли експе-ртну оцінку в державних юридичних навчальних закладах і наукових установах.

Юридична наука в даний час дійсно переживає насамперед матеріальні труднощі. Але не слід дивитися на неї з позицій вчорашнього дня. За останні роки практично проведена її методологічна переорієнтація на потреби суверенної України. Правознавці нині беруть активну участь у всіх найважливіших законопроектних роботах (проекти Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів, Кодексу про працю, Земельного кодексу України тощо). Визначені нові напрями наукових досліджень, зокрема, з проблем конституційного права і державного управління. При всьому тому слід зазначити, що не тільки держава на сьогодні у боргу перед наукою (йдеться про несвоєчасну виплату науковцям заробітної плати), а й наука перед державою. Це стосується насамперед недоліків наукового прогностичного забезпечення процесів розвитку української державності. На цей бік справи тепер доцільно звернути особливу увагу.

Література

1. Конституція України, -К:, „Атіка”, 2002;

2. М.С. Кельман, Теорія держави: Навчальний посібник. – Тернопіль, 1997;

3. В.М. Сырых, Теория государства и права: Учебник, -М:, 1998;

4. С.И. Нагих, Происхождение властных структур предгосударственного общества в свете исследований политической антропологии // Вестник Московского Университета. Серия 11 «Право».- 1999. -№2;

5. А.И.Денисов, Советское государство: Возникновение, развитие, сущность и функции. – М:, 1967;

6. А.П. Заєць Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. –К:, 1999;

7. О.Ф. скакун, Н.К. Подберезский, Теория права и государства: Учебник –Х:, 1997;

8. П. Рабінович, Ю.Лобода, Соціальна сутність держави: теоретико-методологічні засади дослідження // Право україни. – 2001 – №8;

9. Ю. Шемчушенко проблеми розбудови Української державності // Право україни. – 1997. - № 1;

10. Голос України від 2 серпня 1985 року.