буде улаштована; майбутність належить нам".

Із самого раннього років мріючи про великі справи і славу, переконаний, що "у Валгаллу слави попадають звичайно тільки утекли з будинку божевільних" і що "необхідно бути натхненним, щоб зробити велике", дійсно зацікавлений своїми планами й ідеями до самозабуття, іноді до пророчого екстазу, Сен Сімон. часто змінював одну ідею на іншу і ставав реформатором те в області науки, то в сфері політики, суспільного пристрою і навіть моралі і релігії. "Винахідник ідей" і майстер у мистецтві захоплювати людей і направляти їхній на наукові вишукування, він мав багатьох учнів (Ог. Конт і Ог. Тьерри - найбільше знамениті; обоє розійшлися з ним: другий - коли С. став равнодушно відноситися до політичним питанням і зосередив усю свою увагу на соціальних, перший - коли Сен-Симон став вносити у своє навчання релігійно-містичний елемент) і давав їм важливі керівні ідеї, для доказу яких завжди бідував, однак, у дослідженнях своїх учнів.

Він не висловлював свого навчання в систематичному виді; сама думка його часто відрізнялася неясністю. Так називана система Сен-Симонизма була створена не їм, а його учнями. В усіх сферах він лише намічав нові напрямки. Не задовольняючи поняттями "особистість" і "держава", над якими оперували

XVIII в. і лібералізм XIX в., він дає між ними місце і навіть переважне значення "суспільству", у якому особистість - органічна частка, держава по відношенню до особистості - щось похідне.

Суспільство в кожну дану хвилину визначається відомою організацією матеріальних сил і відомим світоглядом, що відповідає цієї організації. Від зміни - дуже повільного - у співвідношенні матеріальних часток залежить хід історичних подій. Закони, яким підкоряються суспільні зміни, підлягають науковому вивченню, після якого можливо буде установити точні правила для

керівництва суспільством. Звідси зрозуміла байдужість Сен-Симона до політики і підкреслення соціальної сторони життя народів; звідси й осуд їм колишньої історичний науки, що була, за його словами, простою біографією влади.

Небагато можна додати до розповіді про останній період життя Сен-Симона. Коли друкувався "Катехізис промисловців", ще одна фінансова криза, що розбудував його справи і погрожувавший йому голодом, привів до того, що на початку 1823 р., будучи старим і тепер дійсно зломленою людиною, він спробував пустити собі кулю в чоло. Він вижив; правда, через нанесеної собі рани втратив одне око; а незабаром приспіла допомога від нового, захопленого і цього разу багатого, учня.

Молодий банкір і колишній викладач Вищої політехнічної школи Олінд Родріг не тільки забезпечував Сен-Симона всім необхідним протягом двох останніх років його життя, але також зробився центральною фігурою в невеликій групі учнів, що після смерті Сен-Симона перетворилася в школу сен-сімоністов. Незабаром до нього приєдналися поет Леон Галеви, фізіолог д-р Байи, адвокат Дювейрье та інші. Разом з ними Сен-Симон підготував "Міркування літературні, філософські і промислові" ("Opinions litteraires, philosophiques et industrielles", 1825), де кожний: банкір, поет, фізіолог - розвивав ту частину доктрини вчителя, що відносилася до його професійної області. Небагато пізніше в тому ж році вийшла остання робота Сен-Симона, що ознаменувала заключний етап його творчого шляху, - "Нове християнство".

Уже за якийсь час до цього виявилася всі зростаюча тенденція Сен-Симона до відходу від вузько "наукового" характеру своєї доктрини і до додання їй більш містичної і релігійної форми. Це саме і було причиною остаточного відчуження між ним і Контом, з яким, утім, до кінця кар'єри відбулася така ж зміна. У випадку із Сен-Сімоном подібний поворот подій до деякої міри означав повернення до первісних ідей. Він доводить, що після великого розколу в часи Реформації жодна з християнських церков не залишилася істинно християнської. Усі вони зневажили основною заповіддю про братерське відношення людей друг до друга. Для щирого християнства головним повинне стати "найшвидше поліпшення морального і фізичного існування самого бідного класу" - фраза, що є присутнім майже на кожній сторінці його брошури і яка стала гаслом сен-симонистов.

Оскільки церкви не використовували можливість, що малася в них, поліпшити долю бідних шляхом навчання, заохочення мистецтв і організації промисловості, Господь тепер звертається до народу і правителів через Свого нового пророка. Пророк береться перешикувати теологію, яку потрібно час від часу обновляти, точно так само, як варто періодично переписувати фізику, хімію і фізіологію [ 2].

Після появи "Нового християнства" Сен-Симон прожив усього кілька тижнів. Він вмер у травні 1825 р. у віці 65 років, оточений новими учнями, дочекавшись своєї смерті за умиротвореним обговоренням з ними планів на майбутнє. Життя, яке стало прикладом проходження заповідям, що він залишив усім майбутнім соціологам: "пройти через усі класи суспільства, випробувати самого себе в яких тільки можна суспільних становищах і навіть створити для себе й інші відносини, ніколи колись що не існували" , - завершилася в

світі, у стерпних умовах і навіть у пошані.

Ідеї, що він заповідав своїм учням, у той час, безперечно, були надбанням

багатьох. Однак стійкість і ентузіазм допомогли йому знайти прихильників, що

не тільки виявилися здатними розвити ці ідеї, але і до такого ступеня заразилися його ентузіазмом, що, поширюючи їх, діяли як єдине ціле. Як сказав один з його французьких біографів, роль Сен-Симона полягала в тім, щоб "змусити ідеї сіяти як вогні світлових реклам" . Справився він з нею блискуче.

Ідеальна промислова громада Р. Оуена

Оуен Роберт (1771—1858) — англійський соціаліст-утопіст. Син ремісника, закінчив парафіяльну школу, потім посилено займався самоосвітою. З 1781 р. служив