поза со-ціальним процесом. Функціонування і розвиток його відбуваються в різних формах соціальних процесів. У зв'язку з цим нерідко соціологію вважають наукою, що розглядає соціальні явища як процес.
Сам соціальний процес не може бути гарантом роз-витку потенціалу особистості чи іншої соціальної стру-ктури. Для розкриття його необхідно знати механізми формування і впливу різних соціальних процесів, щоб забезпечити їх керованість. На жаль, рівень вивчення соціальних процесів значно відстає від динаміки і гли-бини процесів, і тому більшість їх відбувається стихій-но, некеровано.
Основними критеріями оцінки соціальних процесів є їх ко-рінні властивості. Наприклад, за ступенем загальності розрізняють:
соціетальні процеси (всесвітньо-історичний роз-виток цивілізації, глибокі процеси економічних, демо-графічних, екологічних та інших змін);
загальні процеси (функціонування таких соціаль-них інститутів, як системи управління, охорони здоро-в'я, освіти, виховання тощо);
особливі процеси (урбанізація, адаптація, стабілі-зація).
Зрозуміти й оцінити багатство змісту масштабних соціальних процесів можна завдяки пізнанню різнома-нітних окремих (одиночних) процесів, унікальність яких створюють історичні, генетичні, економічні, куль-турні, географічні та інші об'єктивні й суб'єктивні чин-ники становлення особистості, сім'ї, трудового колек-тиву, інших одиниць соціуму.
Соціальні процеси можуть відбуватися об'єктивно та суб'єктивно, бути вираженими у конкретній чи абст-рактній формі, детермінованими внутрішніми чи зовні-шніми чинниками, пов'язаними зі структурними чи функціональними змінами, кількісними або якісними показниками вимірювання.
За характером змін процеси можуть бути еволюцій-ними та революційними, за спрямованістю — прогреси-вними та реакційними. У їх розмежуванні часто вико-ристовують поділ на прості й складні, на процеси розвитку і деградації.
За системами, в яких відбуваються процеси, їх кла-сифікують на внутрішні особистісні (процес самоосвіти); процеси у стосунках між індивідами; процеси у стосун-ках між індивідом і групою; процеси, які змінюють ор-ганізацію і внутрішню структуру спільноти; процеси, які змінюють відносини між групами; процеси, які змінюють структуру та організацію гло-бального суспільства.
За формами розвитку соціальні процеси поділяють на такі види:—
спрямовані процеси: мають певну мету або тен-денцію в своєму розвитку;
неспрямовані процеси: випадкові, хаотичні, непередбачувані;
зворотні процеси: призводять до певних змін у системі, але потім відбувається по-вернення до попереднього її стану;
незворотні процеси: характеризуються незворот-ністю змін (старіння людини);
висхідні процеси: передбачають розвиток систе-ми;
низхідні процеси: характеризуються негативни-ми, регресивними змінами в системі;
лінійні процеси: охоплюють поступові, безперер-вні висхідні або низхідні зміни в системі;
циклічні процеси, тобто періодичні повторення основного змісту певних фаз розвитку системи.
Форми соціальних процесів можуть чергуватись, змінюючи одна одну, або виявляються паралельно.
Процес співробітництва, наприклад, формується з метою спільного створення, здобуття необхідних благ і цінностей. Процеси суперництва, конкуренції зумовле-ні прагненням випередити аналогічні намагання інших індивідів і груп у досягненні мети. Якщо в процесі супе-рництва виникне бажання ліквідувати конкурента чи якусь його систему предметів або цінностей, то суперництво перетворюється на конфлікт, який також може ма-ти різноманітні види та інтенсивність. Усе це є проце-сами взаємодії між людьми. Виділяють також процеси мобільності, які зміню-ють місце індивідів чи груп у просторі, соціальних структурах; процеси дезорганізації та реорганізації, які змінюють соціальну організацію спільноти.
Процеси пристосування виявляються завжди там, де індивід чи група опиняються в новому середовищі.
Пристосування — прийняття індивідом чи групою культурних норм, цінностей та еталонів нового середовища, якщо норми й цінності, засвоєні у попередньому середовищі, не задовольняють потреби, не створюють прийнятної поведінки.
Співробітництво — соціальний процес, який полягає в узгоджен-ні діяльності індивідів, груп для досягнення загальної мети неза-лежно від її характеру.
Співробітництво між партнерами (індивідами, гру-пами) передбачає наявність спільних або схожих інте-ресів, достатнє розуміння і знання один одного для впев-неності в лояльності, встановлення правил, які забезпе-чують співробітництво. Сутність співробітництва поля-гає у взаємній вигоді. Співробітництво можливе на ос-нові взаємного пристосування, що передбачає і відмову від деяких власних цінностей.
Суперництво — соціальний процес, що полягає у зіткненні проти-лежних інтересів індивідів, груп або прагнення до задоволення однакових інтересів за допомогою засобів, якими інші групи чи ін-дивіди хочуть реалізувати власні інтереси.
Однак суперництво не обов'язково призводить до конфлікту. Суперництво може виникати і то-ді, коли конкуренти за високу посаду, за високе стано-вище не знають один про одного.
Конфлікт — соціальний процес, у якому індивід чи група прагнуть досягнення власних цілей (задоволення потреб, реалізації інтере-сів) шляхом усунення, знищення чи підпорядкування собі іншого індивіда або групи з близькими чи ідентичними цілями.
Конфлікти можуть виникати скрізь, де є протилеж-ні інтереси, цілі, сповідування протилежних принци-пів, цінностей. Вони бувають економічними, класови-ми, політичними, етнічними, релігійними тощо.
Соціальна дезорганізація — сукупність соціальних процесів, які спричиняють у межах певної спільноти дії, що не відповідають нормам, оцінюються негативно і перевищують допустимі межі, загрожуючи нормальному розвитку процесів колективного життя.
Дезорганізація полягає в дезінтеграції інститутів, які не виконують своїх завдань, нестійко-сті критеріїв оцінок, у поведінці, що суперечить уста-леним і допустимим нормам. ЇЇ зумовлюють різні чин-ники: стихійні лиха, тривалі війни, політичні кризи, революції, масові мі-грації населення. Причинами соціальної дезорганізації є ма-сові захворювання, участь у вирішенні питань колек-тивного життя неврівноважених чи психічно хворих людей тощо.
Процеси мобільності й дезорганізації часто зумов-люють реорганізацію, реформування та інтегрування системи інститутів, стандартів поведінки і критеріїв їх оцінки. Іноді такі реорганізації охоплюють одночасно макро- і мікроструктури спільнот. Під час цього проце-су відбувається пошук нових принципів упорядкування елементів спільноти, тобто пошуки нового її життєвого порядку. Він може бути матеріалізований свідомими зусиллями, спрямованими на створення нових основ функціонування і розвитку спільноти, спонтанним при-стосуванням нових елементів чи пристосуванням до но-вої ситуації. Традиційно реорганізація у першій фазі ре-алізації посилює дезорганізацію.
ВИСНОВКИ
В даній роботі я вивчав суспільство як соціальну систему. Для цього я виконав наступні завдання:
Визначив сутність та функції суспільства як системи.
Назвав основні елементи суспільства