Реферат на тему:

Соціальні процеси Німеччини в 30х роках ХХ століття: аналіз проблеми

Одним із проблемних питань соціальних процесів Німеччини в 30-х рр. ХХст. являється сприйняття “гітлер-югенду”, як організації, що була незалежною від НСДАП і державних органів “Третього Рейху”. Але це є, мабуть, самою розповсюдженою помилкою в західній історіографії.

За цим твердженням стоять ті свідки і очевидці, чия діяльність не потрапила під категорію “злочинців нацистської системи”. Без сумніву 10-18-річні юнаки і дівчата не бачили, що керівництво “гітлер-югенду” – це частина політичної системи терору, спрямованої на нацистський дозвіл конфліктів. Зрозуміло, що здебільшого члени “гітлер-югенду” вільні від відповідальності за вчинені нацистською системою злочини. Але, не зважаючи на це, необхідно дотримуватися об’єктивної оцінки історичної ролі даної організації, тому що “гітлер-югенд” був цілком інтегрований у політичну систему “Третього Рейху” і був цілком залежний від неї.

Принаймні вищому керівництву “гітлер-югенду” було відомо, що дана організація виконує завдання по підготовці підростаючих кадрів НСДАП і її підрозділів, виховуючи молодь, як носіїв ідей партії.

Відповідно до цього “гітлер-югенд” мав нерухому структуру, що завдяки своїй військово-ієрархічній побудові намагалася максимально ефективно виконати це завдання.

Підпорядкування „Гітлер-югенду”, залежність від НСДАП, і остаточне його втілення в нацистську систему відбулося в 1934 році. Саме в цей час А.Гітлером було видано указ, в якому йшлося про те, що гауляйтери партії, по можливості, будуть ставати функціонерами „Гітлер-югенду”.Ще більш яскравим прикладом цієї тенденції стала угода, підписана Робертом Лейє, керівником “Німецького робочого фронту”, і Бальдур фон Ширахом 1 вересня 1934 року (щоправда, ця угода не призначалася для публікації і не підлягала розголошенню).

Мета даної угоди полягала в тому, щоб забезпечити НСДАП майбутнім поколінням молодих керівників. Для цього передбачалося, що кожен гауляйтер, працівники як центральних партійних органів, так і місцевих повинні офор-мити до себе на стажування одного з “перспективних” членів “гітлер-югенду” терміном на один рік, як особистого співробітника. Вибір особи для стажування відбувався через спільну домовленість відповідного працівника і місцевого керівника “гітлер-югенду”. При цьому той, хто проходив стажування, міг зовсім не числитися в партії, але неодмінно повинен був носити форму “гітлер-югенду”.

Після річного стажування в місцевій партійній організації член “гітлер-югенду” потрапляв до обласної школи керівництва. І лише тільки тоді він міг стати в місцевій організації старостою кварталу і, після перевірки придатності й особистих можливостей, продовжував своє підвищення по ієрархічній градації.

Загальний огляд з 1933 по 1936 рік дає наступну картину розвитку “гітлер-югенду” на даному етапі: “гітлер-югенд” при приході НСДАП до влади заявив тотальні домагання через :

- “вимикання” усіх легальних конкуруючих установ і організацій ;

- придбання максимально можливого контролю над функціями і сферами молодіжного життя (від спорту і музики до соціальної роботи і юрисдикції);

- намагання після охоплення максимально великої кількості молоді втягувати у свою тотальну систему наступні підростаючі покоління.

Завдяки цьому “гітлер-югенд” одержав структурну єдність, організованість і централізованість. А закон від 1 грудня 1936 року остаточно закріпив фіксацію “гітлер-югенду”, як єдиної найбільшої установи молодіжного виховання поза сім’єю і школою. Перші заходи, проведені керівництвом “гітлер-югенду” після прийняття даного закону, повинні були слугувати укріпленню позицій системи цієї організації. 1937 рік проголошений “Роком домашнього вогнища”, дав “гітлер-югенду” прискорене проникнення в побут і життя в загальних масштабах.

У тому ж році були створені, при особистій участі керівництва “гітлер-югенду” і Третього Рейху, школи “Адольф Гітлер”, що повинні були виконувати роль вищих партійних навчальних закладів, які поставляли керівні кадри для партії. Крім них, була створена Імперська школа керівництва “гітлер-югенду” в Потсдамі, а 20 квітня 1939 року – Академія Молодіжного Ке-рівництва у Брауншвейзі.

Дані заклади були центральними освітніми установами партії – і це дозволяло бажаючим робити професійну кар’єру в“гітлер-югенді”. Це офіційно було підкріплено новим “освітнім порядком”, прийнятим 18 лютого 1938 року, що визнавав як професію керівні посади в “гітлер-югенді”. Після того, як його позиції були політично і юридично закріплені ,період організаційних надбудов можна було вважати закінченим.

Саме тоді молодіжне керівництво Третього Рейху знову звернуло увагу на опозиційні угрупування молоді. Так, 18 червня 1937 року під тиском Шираха ,було введено подвійне членство в “гітлер-югенді” і католицьких молодіжних союзах. Цей тиск проходив одночасно із заходами щодо приєднання молодіжних католицьких союзів до діяльності “гітлер-югенду”. Знову була відновлена практика уніфікації молодіжних організацій, що мала місце в 1933-1935 роках.

До 1939 року можна говорити про появу однієї специфічної риси соціального життя Німеччини– це тотальна мілітаризація. Напередодні Другої світової війни мілітаризація торкнулася всієї Німеччини і “гітлер-югенду” зокрема. Це чітко видно з правового положення даної організації. Якщо ключовим моментом попереднього розвитку “гітлер-югенду” стала поява “Закону про “гітлер-югенд”, то передвоєнний розвиток його визначався двома доповненнями до цього закону.

Доповнення, назване ще “Указом про молодіжну службу”, виводило із закону 1936 року, що усі юнаки і дівчата від 10 до 18 років повинні відбути молодіжну службову повинність, яка передбачала військову і трудову повинності. Саме цей указ заклав базу для щорічних заходів, що охоплювали всю німецьку молодь. Після видання даної постанови виходило, що виховання німецької молоді за межами школи і рідних домівок належало винятково “гітлер-югенду”, ця освітня компетенція була покладена на молодіжного керівника НСДАП вже в якості імперського молодіжного розпорядника, що одержав ранг від вищого керівництва імперії і був підпорядкований безпосередньо Гітлеру. Цей закон гарантував організації право бути єдиним носієм