Реферат на тему:

“Теорія суспільного договору за Жан-Жаком Руссо”

Вступ.

Щоб зрозуміти зміст теорії суспільного договору і його місце у розвитку поглядів на походження суспільства і держави, необхідно коротко перелічити деякі з відомих концепцій в яких розглядаються дані питання. Серед безлічі теорій і концепцій досить назвати наступні:- На думку Платона, суспільство і держава істотно не розрізнилися між собою .Держава була формою спільного поселення людей, що забезпечувала захист спільних інтересів, території, підтримувала порядок, розвиток виробництва, задоволення повсякденних потреб,-В Арістотеля вперше з'являється чіткий поділ понять суспільства і держави. Він думав, що держава втілює в собі систему відносин особливого типу - відносин панування і підпорядкування, які він назвав політичними. Вивчивши різні форми державного устрою давньогрецьких полісів, він запропонував у якості ідеальної так звану політію, тобто державу, у якій органічно перепліталися риси монархії, аристократії і демократії.

-У середньовічній Європі міцно закріпилася думка про те, що держава є результатом творіння Бога, своєрідний договір Бога і людини. Такий погляд на походження держави називають теологічним. -У 17 - 18 ст. з'являється теорія, пізніше об'єднана поняттям теорії суспільного договору. Докладно про неї піде мова далі .Ця теорія, що мала різні модифікації, виявилися надзвичайно популярною і зберегла своє значення і понині.- З інших теорій походження держави , щомали велике значення у розвитку людства, варто назвати марксистську теорію. Її прихильники походження держави бачать у класовій боротьбі. Щоб ворожі класи "не пожерли" один одного, потрібна сила, що буде підтримувати порядок у суспільстві. Ця сила, захищаючи інтереси пануючого класу, буде тримати в покорі класи експлуатовані. Тема даного питання - теорія суспільного договору за Жан-Жаком Руссо, про яку піде мова нижче.

Вчення Ж.-Ж. Руссо

Концепцію "суспільного договору" як формулу об'єднання людей у "громадянське суспільство" та державу демократичного типу розробив фран-цузький просвітитель Жан-Жак Руссо (1712—1778), виклавши її у працях: "Міркування про науки і мистецтва..,", "Про суспільну угоду, або Принципи політичного права" та ін.

Перший начерк політичної концепції Руссо зустрічаємо в дисертації про вплив наук і мистецтв на звичаї. Головна її ідея: люди за своєю природою є добрими, але людські установи роблять їх злими; доброчесність — це природний стан людини, розпус-та і злочин породжені відносинами, що є наслідком цивілізації. Тому первісний природний стан є станом справедливим, а цивілізація — головне джерело зла, розпусти, нещастя.

Першоджерело зла Руссо вбачав у нерівності, яка породжує багатство. Останнє спричинює розкоші й неробство. Мистецтво народжується розкошами, науки — неробством. Тобто, за Руссо, просвітництво е похідним чинником, як і занепад моралі, і Розкіш, занепад моралі, рабство є карою за зверхність, намагання вийти зі стану щасливого невідан-ня, в якому людина перебуває завдяки передвічній мудрості.

Висновок про нерівність між людьми як головний чинник зла Руссо повторював неодноразово. Проте він не спромігся розмежувати залежність просвіт-ництва й занепаду моралі, двох наслідків процесу диференціації суспільства, від залежності, де про-світництво було б причиною, а занепад — наслідком.

Досліджуючи природний стан суспільства, Руссо зауважив, що пута рабства виникають виключно із взаємної залежності людей, спільних потреб, що їх об'єднують; отже, неможливо поневолити людину інакше, ніж створивши їй такі обставини, коли вона не зможе діяти без інших.

Як уже згадувалося, Руссо шукав причини нерів-ності в розкошах і неробстві. З часом він почав шукати їх у факті об'єднання людей в організоване суспільство.

Організованість суспільства — основна причина нерівності. Та перша людина, писав Руссо, котра ого-родила ділянку землі, промовила: це моє і знайшла людей, досить недалекоглядних, які їй повірили, і була засновником громадянського суспільства.

Свобода і рівність є "природним станом" людини, тому вони виглядають як його "природне право". Немає ніяких інших прав, і справедливість полягає у визнанні тільки цього природного права, у скла-данні будь-яких інших історичних прав, записаних у хартіях, пергаментах, звичаях, а також у допу-щенні тільки таких обмежень природного права, на які, з огляду на спільні інтереси, погодилися самі члени громадянського суспільства.

Це і є суспільна угода — єдина санкція всіх грома-дянських установ і установлень.

Люди догромадянського суспільства були рівними за майновим станом, політичного життя не було. Вони були вільними, не мали узаконеної приватної власності та жили незалежно один від одного (або зовсім незалежно й розрізнено, або ж об'єднуючись в орди — "вільні спілки" без взаємних зобов'язань). Люди були немов "звірі" в "доморальному стані". Вони мали тільки природні (істинні) потреби.

Взагалі людині притаманне бажання вважати своїм те, що знаходиться під її владою; навіть у первісних людей існувала не закріплена, а тим більше насильством, приватна власність.

На думку Руссо, здатність людини до вдосконален-ня й нагромадження змусила багатьох накопичувати запаси засобів до існування, винаходити знаряддя, які збільшують ефективність праці, переходити до осілості та змушувати працювати на себе інших. Зв'язки між людьми стали тіснішими, вони змогли перейти до обробки металів і хліборобства.

Приватна власність зробилася основою майбут-нього громадянського суспільства і причиною майно-вої, а згодом і політичної нерівності, що виникла в ньому. Інститут приватної власності спричинив протилежність інтересів, антагонізм між людьми.

Держава виникла після появи соціальної нерів-ності. Посилаючись на потребу встановити мир, ба-гаті запропонували бідним утворити державну владу, а бідним не було сенсу відмовлятися; вони сподівалися від управління "спокою й зручностей". Отже, держава виникла завдяки суспільній угоді, найголовнішою метою якої було