Реферат - Мовна ситуація: виміри конфліктності
23

має регіональний аспект. Так, найменше потреби україномовних українців задовольняються в південних і східних областях. Як свідчать дані дослідження серед студентів Дніпропетровська, лише 6,3% тих із них, хто назвав рідною мовою українську, послуговувалися нею в державних установах, ще 30% використовували під час спілкування з офіційними особами українську та російську9. За час, що минув після цього опитування, загальна ситуація із забезпеченням мовних прав україномовних громадян певною мірою стала іншою. Найпомітніші зміни за останні кілька років (як щодо статусів, так і щодо сфер функціонування української та російської мов) відбулися в Києві. (Утім, ці процеси заслуговують на окремий детальний розгляд.)

Офіційний статус української та російської мов, як відомо, встановлено ст. 10 Конституції. Згідно з нею українська – єдина державна мова в Україні, а російська – мова національної меншини, щоправда, виокремлена серед інших. Утім, формальний статус української мови навіть в офіційній сфері не збігається з фактичним. Так, українська стала мовою судочинства на всій території України тільки з 1 вересня 2005 року. Причому це одразу було потрактовано захисниками позицій російської мови як дискримінація10.

Водночас ненадання російській мовній групі офіційного статусу створює певне джерело напруженості в цій групі. Причому джерело незадоволення тут має швидше символічний і перспективний характер. Мається на увазі передусім привілейований, порівняно з україномовними, статус, який мали російськомовні в Російській імперії та Радянському Союзі. Завдяки домінуванню російської в більшості суспільних сфер російськомовні мають досі якщо не вищий, то принаймні рівний україномовним статус. Однак формальне прирівняння до "національних меншин" створює відчуття небезпеки зниження цього статусу за зразком Латвії або Естонії.

Щодо представників української мовної групи, то найбільше джерело напруженості тут – обмеженість функціонального поширення української мови, підсилена невідповідністю офіційно проголошеному привілейованому (порівняно з російською та всіма іншими мовами) статусу єдиної державної.

Питання дискримінації за мовною ознакою, вочевидь, потребує спеціальних досліджень, особливо з огляду на численні факти, наведені як представниками російської (переважно в західних областях), так і української (решта території країни) мовних груп. Тож, враховуючи привабливість цього питання для політичних сил, що претендують на роль захисників обох мовних груп, об'єктивну картину дискримінації буде складено лише шляхом чіткого визначення цього поняття для умов мовної ситуації в Україні, а також неупередженого розгляду оприлюднених даних.

Водночас показове експертне дослідження, проведене в Києві, згідно з яким наявність дискримінації україномовних громадян російськомовними засвідчили понад 90% експертів, а російськомовних україномовними – лише кожен десятий (11,9%)11. Слід, однак, зазначити, що опитування саме експертне, тож його результати значною мірою обумовлені вибором респондентів, критерії якого, на жаль, не наведено. І, окрім того, згідно з висловленою раніше гіпотезою, мовна ситуація в столиці за останні кілька років значно змінилася з огляду на посилення позицій української мови, що, у свою чергу, не могло не посприяти прихильнішому ставленню до україномовних.

Показовіший щодо відносин між представниками мовних груп індекс соціальної дистанції. Наприклад, опитування із застосуванням показника Боґардуса (опитувані оцінювали своє ставлення до представників певної групи в різних соціальних ролях: друга, сусіда, колеги по роботі, члена сім'ї), проведене Київським міжнародним інститутом соціології, засвідчило високий рівень толерантності між провідними мовними групами. Так, зокрема, за семибальною шкалою, де зростання цифр показує збільшення дистанції, україномовні українці, російськомовні українці та росіяни отримали найменші показники з усіх груп, що були включені в анкету. Скажімо, показник соціальної дистанції україномовних українців (всіма іншими групами) в 2004 році становив 2,20, російськомовних українців – 2,21, росіян – 2,48. (Для порівняння: індекс поляків – 4,50, американців – 5,02). Водночас порівняння досліджень соціальної дистанції за десять років (1994–2004) засвідчило, що взаємна дистанція між представниками всіх трьох груп (україномовні українці, російськомовні українці та росіяни) досягла максимуму в 1997 році (тоді показники для трьох груп становили 2,27, 2,34 та 2,55 відповідно)12. Опитування наступних років фіксувало спільну тенденцію до зменшення соціальної дистанції для всіх груп.

Політичний аспект мовної ситуації є найбільш (а часто і єдиним) видимим. Саме з виступів політиків, а також численних статей у пресі, передач радіо й телебачення здебільшого складається уявлення і про характер мовної ситуації, і про рівень її конфліктності. Тож і не дивно, що саме політичний чинник відносин між двома мовними групами науковці аналізують найбільше.

Мовне питання традиційно за роки незалежності – одне зі значущих у політичному дискурсі. До того ж сплески дискусій навколо мови здебільшого відбуваються під час зростання суспільної напруженості загалом. Часто ці дискусії ініціювалися, зокрема, для того, щоб відвернути увагу від інших питань (наприклад, під час "касетного скандалу")13. На останніх виборах, як свідчить аналіз програм і виступів кандидатів, мовне питання також посідало важливе (хоча й не пріоритетне) місце, причому важливість його лишилася на тому само рівні, що й під час попередніх виборів14.

Після президентських виборів сформулювати базові засади політики в мовній сфері від держави вимагали як захисники російської (русофіли), так і української (українофіли) мов. При цьому перші посилалися на "указ" "Про захист прав громадян на використання російської мови та мов інших національностей України"15, який після обрання В. Ющенка Президентом так і не було підписано. Основний зміст очікувань І. Манько сформулював так: "...створення умов та заохочення громадян до вивчення державної мови, але й заборона на будь-яку примусову українізацію"16. Від Президента також

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6