При висвітлені теми нашого дослідження неодмінно потрібно розглянути саме поняття гуманітарної політики. Незважаючи на те, що основні складові гуманітарної сфери: освіта, культура, наука, охорона здоровя – досліджуються вже не одним поколінням вчених та дослідників, сама гуманітарна політика стала об’єктом уваги та вивчення в нашій країні порівняно недавно. А практичний інтерес до себе дана галузь суспільної діяльності привернула буквально в наші дні – з появою сучасної незалежної демократичної української держави.

Само собою зрозуміло, що термін “гуманітарна політика” взаємопов’язаний щ поняттям гуманізм. Суть якого в тому, що це система поглядів, яка ґрунтується на визнанні самоцінності прав на свободу, щастя і рівність кожної людини; принцип, що вимагає ставлення до людини як до вищої цінності і активного сприяння в створенні умов її вільного розвитку.

Гуманізм, як філософська течія виник в XV – XVI ст. В умовах переходу від Середньовіччя до нової суспільно-історичної епохи – Відродження.

Крім того, поняття “гуманітарний” – в трактуванні історико-філософському і філологічному – означає все те, що стосується суспільних наук, що вивчають людину і її культуру, має своїм предметом людину, людську свідомість, суспільство, на відміну від технічного та природного.

Таким чином, поняття гуманітарної політики поєднує дві основні складові: гуманізм та політика, яку ми розуміємо як будь-яку діяльність людей (навіть діяльність окремої людини), пов’язану з державною владою.

Розглядаючи гуманітарну політику, як один з напрямків державної політики, пригадаємо, що виділяють три основні сфери суспільного життя: гуманітарну, економічну і політичну, і для кращого розуміння суті нашого питання коротко охарактеризуємо кожну з них. В гуманітарній сфері держава повинна забезпечити кожній людині належні умови життя на засадах свободи, справедливості і солідарності. В економічній сфері – сприяти формуванню соціально-орієнтованої ефективної ринкової економіки. В політичній сфері – створити умови для формування і діяльності органів державної влади на засадах демократії, умови вільної діяльності різноманітних громадських об’єднань відповідно до волевиявлення народу.

Отже, на нашу думку, державна гуманітарна політика – це система і послідовна діяльність держави у відносинах з людиною зокрема і суспільства в цілому, що здійснюється через органи державної виконавчої, законодавчої та судової влади при залученні громадськості і з урахуванням основних прав людини і ставить за мету досягнення високого життєвого, духовного та інтелектуального рівня особистості, як у її власних інтересах, так і в інтересах держави Україна в цілому.

Гуманітарна політика незалежної демократичної української держави повинна полягати у послідовному проведенні заходів спрямованих на дієву підтримку та інтенсифікацію гуманітарного розвитку суспільства згідно з визначеними пріоритетами на загальнонаціональними та загальнолюдськими інтересами.

Важливим для розуміння сучасної державної гуманітарної політики є Послання Президента України Л.Д.Кучми до Верховної Ради за 2000 рік: “Україна: поступ у ХХІ століття”. Принциповими є положення викладені в Розділі ІІ. Стратегічні пріоритети. В ньому, зокрема, сказано, що “Базовою основою нашого подальшого розвитку є і європейський вибір, відданість України загальнолюдським цінностям, ідеалам свободи та гарантованої демократії”

В Посланні ще раз задекларовано, що “найвищою цінністю сучасного цивілізованого прогресу є людина, її права та свободи”.

Гуманітарну політику держави можна визначити і як систему принципів, цілей, механізмів, послідовних заходів, що спрямовані на:

створення умов для гуманітарного розвитку суспільства;

соціальну динаміку освіти, науки, культури;

забезпечення інтелектуально-духовної безпеки людини;

реалізацію її гуманітарних, духовних потреб;

формування і збагачення творчого потенціалу особи;

всебічну самореалізацію сутнісних сил особистості, її духовності.

Сфера дій державної гуманітарної політики повинна охоплювати такі головні напрямки:

добробут людини, забезпечення умов для належного життєвого рівня, соціальний захист;

безпека людини, послаблення криміногенної ситуації, правовий захист та запобігання конфліктних ситуацій

ефективне медичне обслуговування здатне забезпечити здоров’я людини;

духовність та інтелект, створення умов для отримання освіти, для інтелектуальної праці, свободи отримання інформації; свободи висловлювання та віросповідання

Розглядаючи сучасну гуманітарну політику не можна не помітити її близькість до поняття соціальна політика. Внаслідок цього в сучасній науці існують різні думки з приводу цих двох термінів та суспільних процесів, що стоять за ними. Окремі дослідники та практики в сфері державного управління часто змішують їх між собою, а то і зовсім не розділяють і ототожнюють.

Але на нашу думку між ними є істотні відмінності. Щоб довести це наведемо одне з найуживаніших визначень соціальної політики. Це – система заходів щодо підвищення економічної безпеки: добробуту особистості; суспільства в цілому. Вперше даний термін було використано в США ще в 1935 році.

Таким чином, не підлягає сумніву, що гуманітарна та соціальна політика близькі, але якщо соціальна політика покликана переважно забезпечувати фінансування соціально-культурної сфери, а за світовими стандартами адресована лише певним категоріям населення, то гуманітарна політика є поняття значно ширшим і включає в себе поряд зі специфічними, економічно-фінансовими заходами також і заходи управлінські, політично-правові, міжнародне співробітництво.

До того ж гуманітарна політика – це не лише однобічний механізм забезпечення людського розвитку, а й механізм взаємодії особи, суспільства і держави, який виявляється з одного боку у спрямованості на людину, покращенні умов її життя, а з другого боку – на залучення людини до державотворчих процесів, а в більш широкому розумінні – до світового співробітництва і розвитку, що сьогодні є таким важливим для становлення Української держави.

2. Основні принципи гуманітарної політики.

При вивчені та досліджені будь-якої сторони людської діяльності важливе значення має визначення її основних понять, категорій, основополагаючих принципів та вихідних положень. При цьому особливу роль відіграють зміст справи, її суть і призначення в суспільстві. Вони виражають закономірності та являють