країні є народ, що, як правило є і її об’єктом. Звичайно, для даного суб’єкта політична діяльність не є професійною, але участь у політиці – умова його існування. Згадаймо, що і держава та її органи влади приймають рішення саме від імені народу.
Останнім часом відчутний вплив на прийняття та впровадження державної гуманітарної політики мають національні спільноти, що проживають в Україні. Для них питання розвитку їхніх національних культур, традицій, мов мають важливе значення, а тому зрозуміла їх активність у відстоюванні власних інтересів з даних проблем.
В умовах незалежної та демократичної Української держави ще одним впливовим суб’єктом гуманітарної політики стала релігія, а значить, і конфесійні групи, що її презентують. Сьогодні церква має істотний вплив на суспільну систему в цілому або на окремі її елементи в різних напрямках, в тому числі й на цю сферу. Адже, релігійні об’єднання прямо чи опосередковано відображають інтереси соціальних класів, верств, груп, окремих осіб. Вони ніколи не були поза або над проблемами гуманітарної політики, хоч і завжди прагнули виставляти себе, як такі.
Відчутний вплив на здійснення державної гуманітарної політики мають політичні партії. Хоч, вони і виступають “від імені” народу, кожна з них має якісь власні цінності і норми і в разі наявних можливостей, впливової фракції у Верховній Раді чи своїх представників у структурах виконавчої влади, вони прагнуть внести в державну гуманітарну політику такі зміни, які відповідають їхнім уявленням. Має місце і своєрідний релігійно-партійний симбіоз. Оскільки вплив релігій є досить значним, політичні діячі не можуть ним нехтувати. Навіть більше – вони прагнуть використати конфесії у своїх політичних планах (хоч питання, хто кого використовує є досить дискусійним). Наявність, наприклад, в сучасній Україні християнсько-демократичної, мусульманської та ряду інших подібних партій є підтвердженням цього.
Безперечний вплив на вироблення та впровадження в життя державної гуманітарної політики має національна еліта України. І, хоча, вона у нас ще сама знаходиться на стадії формування, саме люди, яких можна до неї віднести, відомі політики, діячі культури, науки, підприємці – розробляють основи гуманітарного розвитку суспільства та реалізують їх.
Специфічним суб’єктом державної гуманітарної політики є бюрократія. Цим терміном називають представників всіх адміністративно-виконавчих органів державної влади. Іншими словами – це спеціальний апарат чиновників, що концентрує у своїх руках майже всі важелі управління. Для багатьох саме вона представляє чи навіть уособлює державу. Поступово, впродовж віків бюрократія трансформувалась в один із особливо впливових суб’єктів гуманітарної політики в державах світу.
Звичайний громадянин, як кажуть проста людина, теж є фактором, що впливає на розвиток гуманітарної сфери в країні. Але це проявляється не постійно з однаковим успіхом, є не завжди усвідомлено, без конкретної направленості та, здебільшого опосередковано.
З правової точки зору суб’єктами державної гуманітарної політики є органи влади. Так, наприклад, Верховна Рада визначає її засади, Кабінет Міністрів – здійснює гуманітарну політику в країні для чого в його складі створені відповідні структурні підрозділи – міністерства та державні комітети, а в регіонах виконання відповідних завдань покладено на місцеві державні адміністрації, які мають при цьому співпрацювати з органами місцевого самоврядування.
Особливе місце у вироблені та здійснені державної гуманітарної політики займає Президент України. Адже він є главою держави, гарантом Конституції і саме від нього залежить, у вирішальній мірі, суть тих заходів, які проводить держава в сфері гуманітарного розвитку.
Для успішного здійснення державної гуманітарної політики слід чітко розуміти, які є основні об’єкти її впливу. Традиційно до них відносять: освіту, культуру, науку, охорону здоров’я, соціальний захист та зайнятість, проблеми молоді, міжнаціональні та релігійні відносини, засоби інформації.
Характерною їх особливістю є пов’язаність не тільки з матеріальними цінностями, а й значною мірою з духовними потребами громадян України. Спільність даних галузей проявляється і в єдності мети, принципів, методів, у єдиній їх службовій ролі в суспільстві, в направленості на задоволення його потреб. Але, разом з тим існує взаємозв’язок економіки та прогресу в області гуманітарної політики, що створює умови для адекватного розвитку, професійного і духовного збагачення особистості.
Саме ця сфера суспільного життя забезпечує відновлення (відтворення) фізично-психологічних якостей кожної людини, отримання кваліфікації й розширення фахових знань, а також нагромадження морально-духовних цінностей, носіями яких всі є. А з точки зору економіки саме успішний розвиток в області гуманітарної політики дає змогу сформувати здібнішу й кваліфікованішу робочу силу, яка буде в змозі в кожному наступному циклі відтворення в суспільстві забезпечити на вищому якісному рівні відновлення капіталу, суспільних відносин і всього суспільного виробництва. У структурно-функціональному плані складові, що є об’єктами державної гуманітарної політики можна охарактеризувати як систему, що об’єднує в собі різні напрямки державної діяльності. А саме: це – діяльність щодо збереження й зміцнення здоров’я людей, задоволення їх естетичних, інтелектуальних та інших духовних потреб, їх соціальний захист, формування особи, її навчання і виховання, підготовка та перепідготовка кадрів для народного господарства.
Загальновизнаним є те, що серед об’єктів гуманітарної політики в державі визначальне місце належить освіті, охороні здоров’я та культурі. Їхня провідна роль у суспільстві незаперечна, і, практично, не залежить від політико-правових чи економічних особливостей конкретної держави (чого не можна сказати, наприклад, про такий об’єкт, як соціальний захист чи проблеми зайнятості). Ще в більшій мірі це стосується стану справ в регіонах, на місцях, де може взагалі не бути закладів науки, а місцеві засоби масової інформації відіграють вкрай незначну роль. Тому, саме розгляду таких об’єктів гуманітарної політики,