Таким чином, сучасний суспільний розвиток вимагає уважного вивчення проблем шлюбу і сім'ї, сприяння їх зміцненню, вдосконаленню сімейної політики. Важливу роль у цьому може відіграти соціологія шлюбу і сім'ї.

У 20-ті роки XX ст. американські соціологи дійшли висновку про зниження ролі сім'ї у життєдіяльності суспільства, який ґрунтувався насамперед на підставі зни-ження дітонародження і зростання злочинності. Здавалося, що сім'я перестала належно виконувати свої функції, особ-ливо репродуктивну і виховну. У 60-ті роки за так званої «сексуальної революції», коли значно збільшилась кількість розлучень, стали говорити навіть про агонію сім'ї як со-ціального інституту. Все це давало підстави для висновків про дезорганізацію сім'ї. Дещо пізніше аналогічні явища спо-стерігалися і в нашому суспільстві. Щоб знайти причини цієї дезорганізації, з'ясувати, наскільки сім'я, як соціальне ут-ворення вичерпала свої можливості, необхідно розглянути об'єктивні та суб'єктивні чинники, що зумовлюють кризу сучасної сім'ї.

Фундаментальне значення сім'ї здавна полягало у її посе-редницькій функції, яка з'єднувала окрему людину із со-ціальною структурою суспільства. Так тривало аж до XX ст. Однак поступове відособлення, диференціація і спеціалізація діяльності соціальних інститутів започаткували процес ос-лаблення посередницької ролі сім'ї, звуження кола її функцій. Це було зумовлено частковою співучастю у реалізації сімей-них функцій, перехопленням їх іншими соціальними інсти-тутами, переміщенням за межі сім'ї важливих видів діяль-ності, які традиційно їй належали. Так, сім'я перестала бути виробничим осередком, члени сім'ї часто харчуються за ме-жами дому, все частіше вдаються до сфери послуг тощо, значну відповідальність за виховання дітей взяла на себе школа.

Скорочення кількості дітей у сім'ї зумовлено не стільки матеріальними труднощами, як конфліктом цінностей у суспільстві, конкуренцією пріоритетів, де цінність сім'ї ТЈ дітей девальвується, а перевагу отримують цілком інші інтереси, що роз'єднують сім'ю, руйнують сімейне «Ми» і збільшу-ють «вартість» позасімейного «Я». Ослаблення почуття сімейного обов'язку в усіх членів сім'ї — у батьків перед дітьми молодших перед старшими, у подружжя одне перед одним Усе це постає у центрі сімейної дезорганізації і супроводжується ізоляцією кожного її члена. Зникають форми власне сімейно-го життя, його способу, замінюючись формами одиноко-кому-нального співіснування. Сім'я сприймається як зосередження безлічі справ, які вимагають сил, часу, нервів. Все частіше це призводить до її розпаду або формування неповної сім'ї з од-ним із батьків, адже у зазначених випадках мінімізуються зат-рати життєвої енергії індивідів. Неповна сім'я з 1—2 дітьми. але з постійною відсутністю батька, матері, дітей вдома зв'язку з перебуванням батьків на роботі, а дітей у дитячих закладах стають формами особистої свободи. Наявність трьох і більше дітей у сім'ї спричиняють відчуження від самого себе. Орієнтованість індивідуальних систем цінностей на позасімейні сфери діяльності все частіше асоціюється з пере-шкодою до особистого успіху. У радянському суспільстві на-звані процеси відбувалися взагалі у дуже несприятливих для сім'ї умовах: авральні «соціалістична індустріалізація», «ко-лективізація» сільського господарства, ліквідація приватної власності та різних дрібних господарств, урбанізація пород-жували або посилювали кризові явища в сім'ї.

Важливим явищем, що веде до створення сім'ї і значною мірою визначає характер її існування, є вибір шлюбного парт-нера. На цей процес впливають такі чинники:

1. Просторова близькість (сусідство, далека рідня, на-лежність до однієї місцевої спільноти).

2. Уявлення про ідеального партнера.

3. Приклад власних батьків і намагання знайти партне-ра, який був би схожий на батька чи матір.

4. Прагнення особистості до самоствердження й уявлення про партнера, який дав би змогу його реалізувати (твереза оцінка життєвих можливостей партнера.

5. Намагання пошуку партнера, подібного за психічни-ми чи соціальними рисами, або навпаки — із цілком відмінними.

Чи не найгостріші дискусії в суспільстві, особливо на побутовому рівні, у художній літературі, кіно тощо, точаться навколо питання шлюбу за коханням і шлюбу за розрахунком, або так званого раціонального шлюбу.

Кохання є надзвичайно складним об'єктом наукового ана-лізу. Словники сучасних мов свідчать, що це — одне з найу-живаніших слів. При цьому, як відзначають зарубіжні дослідники Дж. Каннінгем і Дж. Антілл, все сказане є пра-вильним хоча б для кого-небудь. Однак можна стверджува-ти, що з любовними переживаннями у людини пов'язані певні відчуття, належність яких саме до кохання не викликає сумнівів у їх носіїв. Так, проаналізувавши опис 240 респон-дентами своїх почуттів, вчені дійшли висновку, що до пере-живань, пов'язаних з коханням, входять ейфорія, депресивні відчуття, схильність до фантазій, порушення сну, загальне збудження і труднощі із концентрацією уваги. З цього вип-ливає висновок, що людина не може весь час перебувати у будь-якому із зазначених станів, раніше чи пізніше, у тій чи іншій формі вона з нього вийде, а, отже, може засумніватися у правильності рішення про шлюб з обраною кандидатурою, прийнятому під впливом прекрасного почуття. Іншими сло-вами, кохання не дає, _на жаль, достатньої гарантії стабіль-ності укладеного шлюбу.

Тепер чимало шлюбів укладаються також з економічних міркувань: двоє багатих людей бажають об'єднати свою власність чи хтось один хоче отримати доступ до грошей іншого. Господарську причину часто мають шлюби літніх людей, адже разом вести господарство легше. Про певні матеріальні підстави можна говорити і тоді, коли