5. Соціальна діяльність і поведінка особистості.

Діяльність — це спосіб існування і розвитку соціальної дійсності, прояв соціальної активності.

Соціологія акцентує увагу не на будь-яких видах діяльності, її цікавить тільки діяльність соціальна.

Класик німецької соціології Макс Вебер вважав, що предметом вивчення соціології як науки виступає соціальна дія. яка за своїм змістом орієнтована на інших людей. Наприклад, зіткнення вело-сипедистів не є соціальною дією, але лайка, сутичка, яка виникла при цьому,— це вже соціальна дія.

Поняття соціальної діяльності

Отже, соціальну діяльність можна визначити як цілеспрямовані дії, що базуються на врахуванні потреб, інтересів і дій інших людей, а також існуючих в суспільстві соціальних норм.

Сукупність вчинків та інших соціальних дій особистості, які мають мотиви, реакцію на її соціальний статус, складають поведінку людини.

Визначальною основою соціальної діяльності і соціальної поведінки особистості виступають об'єктивні умови її життєдіяль-ності, які породжують певні потреби і інтереси.

Потреба як основа соціальної діяльності

Потребу в соціології визначають як потребу в чомусь, необхідному для підтримання життєдіяльності організму, людської особистості, соціальної групи, суспільства в цілому.

Виділяють два види потреб: природні і соціальні. Природні по-треби — це потреби людини як біологічної істоти, наприклад, по-треба в їжі, житлі, одязі і т. п. Соціальні потреби створюються суспільством і залежать від рівня його розвитку, а також від спе-цифічних умов діяльності соціальних суб'єктів (особистості, соціаль-ної групи і т. д.). Прикладами соціальних потреб можуть бути по-треби в спілкуванні, в трудовій діяльності і т. д.

Усвідомлені потреби виступають вже як інтереси.

Інтерес, мотив, стимул

Інтерес — це форма прояву потреби, що скеровує суб'єкт на усвідомлення мети діяльності; це спосіб відношення соціального, суб'єкта до необхідних умов існування, що виражається в праг-ненні створювати і використовувати ці умови.

Для того, щоб людина здійснила конкретні дії, вона повинна усвідомити потреби та інтереси, зробивши їх внутрішніми мотивами. Мотив — це побудження до активної діяльності суб'єкта (осо-бистості, соціальної групи, спільності), пов'язане з прагненням за-довольнити певні потреби. В соціології мотив розглядається як усвідомлена потреба суб'єкта в досягненні певних цілей.

Мотив є внутрішнім збуджувачем, на відміну від стимула, тоб-то впливу об'єктивних умов.

Стимул перетворюється в мотив діяльності особистості тоді, коли стає суб'єктивно значимим, відповідає потребам суб'єкта. На-приклад, коли мова йде про трудову діяльність, то одним з головних стимулів буде виступати матеріальне заохочення.

З потребами та інтересами тісно пов'язані цінності. Цінність виражає соціальне ставлення людини до об'єктів та явищ оточую-чої дійсності. Це позитивне чи негативне значення конкретних явищ дійсності для суб'єкта, це те, що є суттєвим, важливим для ньо-го. Цінності визначають ціннісні орієнтації особистості.

Будь-яка діяльність людини спирається на ціннісні орієнтації. Поняття ціннісної орієнтації особистості введене в соціологію в 20-ті роки XX ст. американським соціологом Уолтом Томасом і польським соціологом Флоріаном Знанецьким.

Ціннісна орієнтація — це вибіркове ставлення до сукупності соціальних цінностей. Ціннісні орієнтації є продуктом соціалізації особистості, тобто засвоєння соціальних, моральних, естетичних та інших ідеалів і нормативних вимог.

Ціннісні орієнтації виступають соціальними установками особи-стості, регулюють її діяльність.

Соціальна установка — це загальна орієнтація людини на конкретний соціальний об'єкт, яка передує дії і виражає схильність діяти відповідним чином.

Кожний індивід свідомо оцінює прийняття або неприйняття тих стереотипів, норм, цінностей, які пропонуються йому суспільством.

Якщо відбувається дезорганізація поведінки індивіда в групі або категорії осіб в суспільстві, спостерігається невідповідність очікуваного моральним і правовим вимогам суспільства, то мова йде про девіантну поведінку.

Прикладом девіантної поведінки може бути злочинність, алкоголізм, наркоманія і т. п.

Девіантна поведінка підлягає соціальним санкціям. В суспільстві існує цілий ряд різних санкцій. Одні з них (правові санкції) чітко регламентовані, формалізовані і застосовуються владними структурами відповідно до норм права. Інші санкції (моральні) є неформальними і застосовуються окремими членами суспільства у формі ухвалення або осудження і т. ін.

Висновок

Елементами соціальних систем є люди. Входження людини в суспільство відбувається через різноманітні соціальні спільноти: групи, інститути, організації та системи прийнятих у суспільстві норм і цінностей (культуру). Внаслідок цього людина залучена до ба-гатьох соціальних систем, кожна з яких справляє на неї системоформуючий вплив. Вона стає не тільки еле-ментом соціальної системи, а системою, що має склад-ну структуру.

Будь-які соціальні утворення неможливо уявити без людини, її активної творчої діяльності, одним з на-слідків якої і є соціальні спільноти. Адже людина як істота соціальна на основі соціальних зв'язків і взає-модії творить групи, колективи, об'єднання, а згодом і спільноти. Саме особистість з'єднує всі ланки су-спільного життя: макро-, мезо- і мікросередовища, ро-бить їх полем власної творчої активності та осередком розгортання внутрішніх потенцій.

У соціології особистість розглядається не як про-дукт природи, а передусім як сукупність суспільних відносин, продукт суспільства.

Адекватний соціологічний аналіз бага-тьох проблем без залучення соціологічної теорії особистості є або неможливим, або буде надзвичайно обмеженим. Можна стверджувати, що майже ні один соціологічний аналіз не про-водиться без цього.

Список використаної літератури

Соціолога. А.А.Герасимчук, Ю.І.Палех. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2004.

Соціологія.