“У споживанні немає меж”. Бодрийяр . Система вещей. М., 1995, С.165. Цим користується реклама, яка формує смак до знакових, престижних потреб. Реклама як псевдокультура інколи рекламує такі товари, які далекі від справжніх потреб людини. Рекламує штучно-розважальні потреби, штучно-насолоджувальні і тим самим виховує примітивні смаки і веде до зниження справжніх необхідних матеріальних потреб і високих духовних потреб.

Збіднення потреб негативно впливає на людський потенціал суспільства такими явищами:

маса змушена орієнтуватись на виживання, а не на продуктивно-творче життя;

відбувається звикання до примітивного, бідного, нужденного життя, до ролей і явищ гіршої якості; має місце архітектура потреб;

ростуть руйнівні потреби (потреби в п’янстві, вживанні наркотиків, зайняттям проституцією, пустим проведенням часу, груповими гульбищами);

деградація біологічних, соціальних і культурних аспектів життя людини;

падіння моральності, суспільного порядку;

розповсюдження обурливої поведінки, культ грубої фізичної сили, особливо серед молоді; фізичне скорочення часу на культурний та інтелектуальний розвиток.

СОЦІАЛЬНА СПРАВЕДЛИВІСТЬ ЯК ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКА СОЦІАЛЬНА РЕГУЛЯТИВНА ЦІННІСТЬ.

Соціальна справедливість – ідеальна цінність уявлення про світ і суспільство, в яких би забезпечувались свобода, рівність, братство, дотримання прав людини. Соціальна справедливість задає бажані ціннісні орієнтири.

Проблемами соціальної справедливості займались Платон, Аристотель, Дідро, Руссо, Мор, Кампанелла, Сен-Сімон, Кант, П. Сорокін. В радянський соціалістичний час нею займались Т.І. Заславська, Є. Дубко, Л.М. Архангельський. С.І. Григор’єв, А.А. Гусейнов, В. Кудрявцев, В.Нерессянц, Г. Мальцев, В.Якімов. Серед зарубіжних дослідників можна назвати Дж. Ролза, К.Поппера, М. Десані та ін.

П. Сорокін, К. Поппер, Дж. Ролз намагались операціоналізувати, інструменталізувати соціальну справедливість, тобто конкретизувати, описати об’єм поняття через перелік того, що вважається справедливим в даному суспільстві в даний час, проаналізувати його зміст.

Соціальна справедливість – міра адекватності законів, нормативних приписів такому рівню життєдіяльності людей, яке б забезпечувало їх оптимальне існування. Порушення соціальної справедливості є соціальна несправедливість. Остання веде до соціального виключення, відчуження, до порушення норм: злочину, провини, неправових практик.

Критерієм соціальної справедливості (несправедливості) є протестні акції, високий рівень порушення норм, низький рівень толерантності, страйки та інші прояви незадоволення, байдужість до загальносуспільних заходів, що проводить уряд, низька якість життя людей, різка поляризація багатих і бідних, звуження поля суспільних можливостей для легальної діяльності, самореалізації.

Особистість злочинця формується в умовах несправедливої нерівності в отриманні освіти, що забезпечує достойне існування, нерівних можливостей прилучення до культурного середовища виховання, нерівної можливості в отриманні медичної допомоги для лікування деяких психічних захворювань (підвищена збудливість, депресія, імпульсивність вчинків).

В суспільстві кількість злочинців, масштабність їх злодіянь, проявів неправових практик тим більші, чим більша бідність, вищий рівень несправедливої нерівності, соціальної нерівності, соціальної несправедливості.

На буденному рівні про справедливість говорять у випадку, коли людина чогось немає, але повинна мати, позбавлена чогось, що треба повернути. Отже, мова йде про щось таке, що повинно бути. Тому Платон і писав, що справедливість означає віддати кожному повинне, належне

Людина повинна володіти речами і можливостями, яких вона немає, або які відібрали в неї і її становище в суспільстві погіршилось. Розуміння справедливості відсилає нас до розуміння несправедливості. Несправедливість пов’язана з порушенням прав. Вона має багато видів. Несправедливість може означати таке відношення до людини, що порушує її права. Щодо держави несправедливістю є порушення або нереалізація основних прав громадян. В глобальному плані несправедливість означає порушення прав держав людства. Несправедливість – це завжди наявність обставин або спеціально створених умов, при яких людина не може здійснювати свої права. Несправедливість завжди реальний стан речей, факт, а справедливість ідея, яка повинна змінити цей стан речей.

Справедливість – вимога дотримання прав людини, створення умов для реалізації людських можливостей. Справедливість – воля до постійного виконання таких умов.

Справедливість є вічним прагненням людини, є ідеалом людства і пронизує всі сфери суспільного та особистого життя. Вона стосується людських взаємин – від міжособистісних до міжнародних відносин.

Благо та зло спільного існування в межах єдиного соціального простору є специфічним предметом справедливості. Справедливість – спосіб ставлення однієї людини до іншої, опосередкований ставленням до матеріальних та духовних благ, суспільних прав і обов’язків, особистісних уподобань, установок, прагнень, цілей.

І справедлива людина, і справедливе суспільство вимірюються морально щодо розподілу благ. Моральна міра – це отримання згоди тих, на чию долю випадає більше негод, те, що влаштовує всіх. Див.: Гусейнов А.А. Справедливость. – Новая философская энциклопедия. В 5-ти т. – М., 2001, - Т.3. – С. 624.

Найбільш поширена сьогодні теорія справедливості американського філософа Дж. Ролза. Його теорія справедливості ґрунтується на двох принципах:

кожна людина повинна мати рівні права щодо основних свобод, сумісних з подібними схемами свобод для інших;

соціальна і економічна нерівність мають бути наближені до найбільш очікуваної вигоди для найменш успішних членів суспільства і забезпечувати доступ до посад і становища відкритим для всіх за умов чесної рівності можливостей. Див.: Ролз Дж. Теория справедливости. – Нвосибиртск. 1995.

Ролз Дж. переконує, що в суспільстві мають бути насамперед обрані базові принципи справедливості, потім прийнята справедлива конституція про права і свободи.

Елементом соціальної справедливості є екологічна справедливість. Конкретне розшарування суспільства за майновими ознаками, рівнем доходу за можливостями доступу до соціальних благ (освіта, медичне обслуговування, дозвілля, відпочинок) включає й нерівні можливості користування довкіллям. В суспільстві треба зробити так, щоб всі порівну перебрали на себе частки екологічного ризику. Екологічна справедливість досягається шляхом зменшення соціальної несправедливості, участю всього населення у процес прийняття