Звичайно захист прав людини не відмінить соціальну несправедливість, тобто не встановить соціальну справедливість яка є ідеєю, ідеалом, недосяжна і невичерпна. Стратегію розвитку слід не замінити стратегією захисту (прав людини), а доповнити нею.

СОЦІАЛЬНИЙ РОЗВИТОК СУСПІЛЬСТВА ЯК ПРОГРЕСИВНА ТЕНДЕНЦІЯ

На протязі ХХ століття спостерігається поступове поліпшення становища мас, соціально пригнічених груп населення. І це сприяло вдосконаленню уявлень про альтернативне суспільство, альтернативний соціальний порядок.

Рабству альтернативою була абстрактна свобода, феодалізму – формально вільна людина, звільнена від особистої залежності. Капіталізму Маркс протипоставив комунізм як цілий комплекс економічних, політичних, соціальних та духовних альтернатив.

Класичному капіталізму з його неприкритою експлуатацією і класичному радянському тоталітарному соціалізму протипоставляється народний капіталізм, соціальне суспільство, постіндустріальне суспільство, добре суспільство. Старе, хоча і краще, вимагає нового, життєздатного, але ще більш покращеного. У свідомості людства формується більш вимогливе створення до суспільства, його перебудови. Має місце піднесення вимог до альтернатив.

Зміна типу суспільства вимагає зміни не тільки в економіці, політиці, але й в культурі, цивілізації, моралі. Ленін колись писав, що комуністи у своїй політиці не беруть до уваги ні “грана етики”. А сьогодні ЮНЕСКО запропонувало ряд етичних умов як загальнолюдських цінностей для утворення глобального суспільства як нової цивілізації. Такими етичними умовами є освіта для всіх, етика в інформаційному суспільстві, етика в галузі науки і технології, етика в галузі охорони довкілля, етика у сфері комунікаціного діалогу. Світове громадянське суспільство має бути етичним.

Загальнолюдські цінності (демократія, справедливість, права і свободи людини) не існують в абстрактному виді. Вони реалізуються в конкретній економічній, політичній, духовно-культурній системі. Тобто мають національно-історичний характер. Механічне прийняття цих цінностей веде до їх спотворення на практиці, оскільки вони штучно накладаються на місцеві звичаї, традиції, національну культуру.

Постіндустріальне суспільство є сучасне розвинуте суспільство. Воно і найбільш соціально розвинуте суспільство.

Поступово змінюється характер держави, яка із знаряддя класового панування, апарату примусу, покарання, сили перетворилася в суспільно-політичний інститут, що виконує деякі загально-значимі, загальнолюдські функції.

Рушійною силою постіндустріалізму, переходу класичного капіталізму у новий постіндустріальний стан стала новий етап науково-технічної революції після Другої світової війни. Стали мінятися матеріально-технічний базис суспільства, його соціально-економічна структура. Переломними стали 1920-ті роки ХХ ст., криза в США 1923-1935 років, революція цін на нафту та інші природні ресурси. В розвинутих країнах почалися структурно-технологічні та індустріальні зміни.

На базі нового технологічного укладу формується новий тип економічного росту, при якому головним стає якісний ріст і зокрема якість людського, науково-освітнього фактору. Змінюється структура суспільного виробництва, посилюється його спрямованість на задоволення потреб людей, тобто соціальна спрямованість. Вона виражається в переважному рості кінцевого продукту у порівнянні з проміжним, обробної промисловості порівняно з добувною, предметів споживання порівняно з засобами виробництва, послуг і нематеріальних благ порівняно з матеріальними благами.

Різко зросли інтеграційні процеси, поклавши початок економічній глобалізації.

Починаючи з 1970-х років ХХ ст. спочатку в США а потім в інших розвинутих країнах почався процес абсолютного зменшення чисельності робітників, зайнятих в сфері матеріального виробництва висока продуктивність праці не вимагає великої кількості робітників. Ріст, матеріальний достаток досягається меншою кількістю працівників. Саме зменшення кількості працюючих людей, підвищення продуктивності праці було переломним моментом переходу старого, класичного капіталізму у новий, некласичний, постіндустріальний.

Сучасний світ характеризується не тільки переміною технологічного базису, але й тим, що людство може свідомо вибирати технологічний базис, технологічний уклад і виникли проблеми хто вибирає, хто здійснює вибір, хто нав’язує світові технологічний базис? ТНК, наприклад, скуповує нові технології, щоб звузити простір вибору. Виникла проблема суб’єкта вибору і потреби інтересів.

Проста кооперація, мануфактурний поділ праці, машинне виробництво - технічні базиси і разом з ними завжди виникали певні соціальні типи. Машинне виробництво породило робітника, робітничий клас.

В постіндустріальному суспільстві такою новою соціальною силою, носієм соціального прогресу стає інженерно-технічна і економічно-політична еліта. Її і треба формувати, розвивати.

Теорія Дж.Кейнса, капіталістична практика доводять, що вільний ринок сам по собі ще не приводить до прогресивного розвитку суспільства. Ринок здатний адекватно визначити відповідність між попитом і пропозицією, але не в стані забезпечити цю відповідність на оптимальному рівні. Див.: Кейнс Дж. Общая теория занятости, производства и денег. М., 1978. Потрібно втручання держави. В розвинутому демократичному суспільстві держава бере на себе обов’язок за забезпечення зайнятості, виконання антимонопольних законів, збалансованості розвитку.

Економічний лібералізм, оснований на пріоритеті прав індивіда вичерпує себе і його слід доповнити цінностями традиційного суспільства – взаємодопомога, соціальна відповідальність, соціальна комунікація, бережливе відношення до природи, соціально-відповідальне відношення до людини. Буржуазний індивідуалізм слід поєднати з духовними основами традиціоналістської свідомості, яка має загальнолюдський зміст. Парадигма сили і влади повинна уступити коеволюційній стратегії, колективізму, орієнтації життя на цінностях, а не тільки на інтересах. Традиціоналізм, модерн і постмодерн треба поєднати.

Всі ці об’єднання, поєднання, коеволюції не приходять самі собою, вони вимагають свідомих зусиль, політичної волі, розуму людей.

Перехідні постіндустріальні суспільства перебувають в трьох цивілізаційних вимірах – традиційне суспільство, індустріальне, постіндустріальне. У свідомості тих, хто будував соціалізм були такі характерні традиційному суспільству компоненти як соціальна справедливість, колективізм, нездирництво, готовність до жертв, пріоритет моралі над правом, правди і справедливості над істиною, довіри до особистості, недовіра до офіційних, державних обіцянок, надання переваги персоніфікованим соціальним зв’язкам. Але соціалістична свідомість і діяльність базувались і на реаліях індивідуалізму (масове користування благами індустрії, тяжіння до технічних та інженерних спеціальностей).

Завдяки телеінформаційним технологіям наші сучасники відчувають і епоху постіндустріалізму (віртуалізація дій і свідомості, примітивні різноманітні шоу-бізнеси, рекламна перенасиченість телебачення).

За Е.Гіденсом сучасному суспільству