були міцними, оскільки підтримувалися громадською думкою та оберігалися цензорами. Розлучення були неприпустимі не в правовому, а в моральному плані. Чого варте, наприклад, розлучення Карвіліуса Руги в 520 році від заснування Риму, яке викликало страшне обурення римського суспільства, а тому надовго збереглося в його пам’яті та літописах.
Поступово, особливо після зазначених подій, римляни більш спокійно відносяться до розлучень аж до кінця республіканського періоду, коли ступінь розбещеності суспільства досягає апогею і кількість розлучень суттєво збільшується. Тому імператори були вимушені вводити різноманітні обмеження для розлучення та чітко визначати причини для жінок і чоловіків, за яких вони можуть розлучатися. За незаконне розлучення накладалися штрафи та інші санкції, яскраві приклади яких містять літописи тих часів.
Список використаної літератури
Гиро Поль. Быт и нравы древних римлян. – Смоленск: Русич, 2002. – С.39.
Дождев Д.В. Римское частное право: Учебник для юридич. вузов и факультетов / Под общей ред. чл.-корр. РАН, д. юр. н., проф. В.С.Не--рсесянца. Изд. 2-е, изм. и доп. – М.: Издательская группа НОРМА–ИНФРА-М, 1999. – С.317;
Черниловский З.М. Римское частное право: [Учеб. пособие]. – М.: Проспект, 2001. – С.70–71.