- прогностична (прогноз розвитку подій, відпрацювання певних моделей поведінки);

- правозахисна (використання Законів і правових актів при наданні допомоги);

- менеджерська (організація соціальних послуг, розвиток малого бізнесу);

- попереджувальна - профілактична (попередження та подолання негативних явищ, що стосуються соціальної патології);

- соціально-медична (організація роботи з профілактики здоров'я);

- соціально-педагогічна (з'ясування інтересів та потреб людей);

- психологічна (консультації з корекції міжособистісних стосунків);

- соціально-побутова (покращення житлово-побутових умов);

- комунікативна (встановлення контактів і обмін інформацією);

- виховна (роль вчителя, консультанта, експерта);

- фасилітативна (роль помічника, посередника у подоланні апатії);

- адвокатська (представлення інтересів клієнта від його імені);

Вивчаючи проблеми організації системи соціальної роботи, нам необхідно постійно пам'ятати про три основоположні поняття:

- с і м ' я

- т е р и т о р і а л ь н а г р о м а д а (община)

- с у с п і л ь с т в о

Взаємозв'язок цих понять і утворює систему, в якій працює і розвивається будь-яка людина.

Система соціальної роботи, її функціональна структура повинна працювати на межі особистого і громадського, що дозволяє створити баланс інтересів у прийнятті рішень і усунути соціальні конфлікти.

У колишньому СРСР і у спадок в Україні соціальна робота офіційно закріплена в Основному Законі, але відсутня цілісна, єдина система її організації і управління. Органи соціального захисту (цікаво, від якого "нападу" передбачається такий "захист"?) ділять ресурси, паразитуючи і звинувачуючи державу у постійній затримці та нестачі грошей, тому проблеми залишаються в такому ж жалюгідному стані, як і сам "захист". Суспільству і народу потрібна копітка щоденна творча соціальна р о б о т а з кожною сім'єю і конкретною людиною.

В багатьох розвинутих країнах світу за основу беруться суспільно-державні системи соціальної роботи, де інтереси різних соціальних груп з управлення державними ресурсами вирішуються Соціальною Радою території. Існує також розвинута мережа приватних соціальних установ, таких як сімейні дитячі будинки, притулки тощо, що фінансуються з державного бюджету. Якість соціальних послуг приватних соціальних установ контролюється Соціальною Радою території.

ВИСНОВОК

Отже, спеціаліст соціальної роботи наділений різноманітними посадови ми обов'язками. Основні з них такі:

- володіти основами пенсійної справи, соціального захисту сімей з дітьми, інвалідів, одиноких та інших соціальне незахищених громадян;

-виявляти на підприємствах, в мікрорайонах, селах сім'ї окремих осіб, які потребують соціально-медичну, юридичну, психолого-педа гогічну, матеріальну й іншу допомогу, охорону морального, фізичного і психічного здоров'я;

- встановлювати причини виникаючих у них труднощів, конфліктних ситуацій, в т.ч. за місцем роботи, навчання і т.д., допомагати їм у розв`язанні існуючих проблем, працевлаштуванні, соціальному захисті;

- сприяти інтеграції діяльності різних державних і громадських організацій та установ по наданню необхідної соціально-економічної допомоги населенню;

- проводити психолого-педагогічні та юридичні консультації з питань сім`ї і шлюбу, виховну роботу серед дітей, схильних до правопо рушень; - надавати допомогу в укладанні угод про надомну працю батькам що мають неповнолітніх дітей, інвалідам, пенсіонерам;

- виявляти і надавати підтримку дітям та дорослим, яким потрібна опіка і піклування, влаштування в лікувальні й учбово-виховні заклади, матеріальна, соціально-побутова та інша допомога;

- організовувати громадський захист неповнолітніх правопорушників при необхідності - брати в ньому особисту участь тощо.

При розв'язанні соціальних проблем соціальний працівник має бути і соціологом, і педа-гогом, і лікарем, і правознавцем. Можна виділити такі три головні підходи, до яких він часто вдається. Виховний - виконання ролі вчите-ля, консультанта, експерта. Соціальний працівник дає поради, навчає вмінню, моделюванню і демонстрації правильної поведінки, встанов-лює зворотний зв'язок, застосовує рольові ігри як метод навчання. Наступний підхід зводиться до ролі помічника, при-хильника або посередника в подоланні апатії чи дезорганізації особи, коли їй це зробити самій важко. Діяльність соціального працівника за такого підходу спрямована на пояснення поведінки, обговорення аль-тернативних варіантів, з'ясування ситуацій, підбадьорювання і мобілізацію внутрішніх ресурсів клієнта. Адвокативний підхід застосо-вується тоді, коли треба юридичне захистити громадянина чи групу людей (подання об'єктивної інформації, співпраця з адвокатом, допо-мога клієнтові в усвідомленні прав і обов'язків, добір документально обгрунтованих звинувачень і т.д.).

Соціальний працівник відіграє активну роль в плануванні, узгод-женні дій різних систем соціальної допомоги населенню. Він справляє безпосередній вплив на особу чи групу людей. Це не стільки виховний, словесний, як діяльний процес, створення умов для розвитку особи чи системи, просування до наміченої мети з допомогою відповідних за-собів і методів. Цей процес - взаємодія (інтеракція), тобто вплив на свідомість клієнта соціального працівника та інших факторів, його прихильне і правильне сприймання і відповідне реагування, ставлення до суб'єктів впливу, тобто зворотна дія, координування, коригування взаємних зусиль.

Джерелами впевненості соціального працівника у праві справляти такий вплив є його знання та досвід, поінформованість, узаконені по-вноваження, статус і репутація, харизматичні дані, особиста приваб-ливість, благородство та інші риси. Вони набуваються у процесі навчан-ня, самовиховання, життєвої практики. Фундаментальне значення мають знання і досвід, на них грунтується вміння впливати на інших людей. Багато важать, зокрема, здібності, навички інтерв'ювання, тактовного надання підтримки, встановлення зворотного зв'язку, послідовність і наполегливість, терпеливість і витримка, самоконтроль, щира зацікавленість, спрямовані на досягнення перемін у поведінці та стосунках між соціальним працівником і клієнтом.

Знання потрібні для забезпечення диференційованого підходу до людей, вивчення і розуміння інтересів і потреб особи на різних етапах життєвого шляху, кризових станів, наслідків фізичних і психічних розладів. Знання і досвід важливі для спеціалізації соціального працівника, наприклад, в наданні допомоги бідним і безпритульним, роботі з дітьми без батьків, у профілактиці правопорушень і т.д. Така спеціалізація вимагає