4. Концепція соціального обміну

Найбільш відомими представниками даного соціологічного напрямку прийнято вважати американських соціологів Джорджа Хоманса (р.1919 р.) і Пітера Блау (р.1918 р.).

У своїх основних дослідженнях "Людська група" (1950), "Соціальне поводження: його елементарні форми" (1961), "Природа соціальної науки" (1967) Хоманс сформулював основну задачу своєї теорії у виді загальнозрозумілого гасла "повернути людини в соціологію".

По Хомансу, соціологія з'явилася результатом процесу природного розвитку психології, а отже, "кінцеві принципи пояснення в антропології, соціології і навіть в історії... - психологічні".

На думку Хоманса, інститути і людське суспільство в цілому складаються тільки з дій людини, вони можуть тому аналізуватися в термінах індивідуальних дій і можуть бути пояснені на основі принципів індивідуального поводження. Тому істотним елементом соціології Хоманса стала його теорія соціального поводження.

Нове розуміння природи я сутності соціального поводження порозумівалося в такий спосіб: "Соціальне поводження являє собою обмін цінностями (як матеріальними, так і нематеріальними, наприклад, знаками чи схвалення престижу). Люди, що одержують багато чого від інших, випробують з six сторони вплив, спрямований на те, щоб останні могли одержати багато чого від перших. Такий процес надання впливу має тенденцію до забезпечення чи рівноваги балансу між обмінами".

По Хомансу, існують два рівні поводження: субинституциональний (парні безпосередньо-особистісні відносини) і інституціональний. Перший - основа другого. І розходженням між ними є те, що в складних організаціях діяльність регулюється не первинними, а більш складними за своїм характером винагородами (такими, наприклад, як соціальне схвалення) і в тім, що самі процеси обміну "винагороди" стають більш опосередкованими.

Сутність соціальних відносин у суспільстві Хоманс викладав у такий спосіб: "Секрет соціального обміну між людьми полягає в тім, щоб дати іншій людині зі свого поводження те, що представляється йому більш коштовним, чим вам, і одержати від нього те, так являє велику цінність для вас, чим для нього".

Оригінальну соціологічну концепцію запропонував у цей період і П.Блау. У таких роботах, як "Динаміка бюрократії" (1955), "Обмін і влада в соціальному житті" (1964), "Американська структура зайнятості" (1964), він здійснив спробу конструктивного синтезу ряду положень функціоналізму, інтерахціони\ізма і школи соціального конфлікту,

Теорія символічного інтеракціонізму

Істотний внесок в еволюцію сучасної західної соціології вніс основоположник символічного інтеракціонізму, американський філософ і соціолог, професор філософії Чикагського університету Джордж Мид (1863-1931).

Мід приділяв велику увагу проблемам використання наукового методу в рішенні різних соціальних проблем.

Ці орієнтації Міда значною мірою сприяли постановці їм ряду нових питань і одержанню відповідних результатів. Тому принципово важливим моментом соціологічної творчості Міда були визнання їм примата соціального над індивідуальним і прагнення перебороти обмеженість тієї дослідницької традиції, у якій індивід і суспільство, як правило, протиставлялися один одному.

Мід написав дуже мало робіт. Більшість його основних ідей можна знайти тільки в опублікованих посмертно записах його лекцій. Найбільш значний виклад інтерахціонізму міститься в книзі ''Розум, Я і Суспільство" (1934).

Заперечуючи споконвічну даність людям розуму і свідомості, Мід підкреслював, що соціальний світ індивіда і людства формується в результаті процесів соціальних взаємодій, у яких велику роль грає "символічне оточення".

Відповідно до концепції Міда, спілкування між людьми здійснюється за допомогою особливих засобів - символів, до яких він відносив жест і мову.

Розглядаючи жест як специфічний символ, Мід вказуючи, що він виступає в безпосередній чи опосередкованій формі як початковий, незавершений елемент поведінкової дії чи акту. Зміст жесту, коли він зрозумілий, викликає відповідну, як правило, інстинктивну реакцію. Але жест не має соціально закріпленого значення. У цьому відношенні мова, як більш зріла форма, має значні переваги, оскільки може впливати на різних індивідів.

На думку Міда, людські дії споконвічно носять соціальний характер, він неодноразово підкреслював, що пояснення поводження індивіда можливо лише в термінах організованого поводження суспільної групи і що дії індивіда непояснені, якщо їхній не розглядати як органічне ціле.

Однієї з найважливіших частин соціологічного навчання Міда з'явилася його концепція "міжіндивідуальні взаємодії", що затверджувала, що спілкування людей в установки індивіда на об'єкти (на "інших" і на самого себе" породжуються і підтримуються визначеною сукупністю соціальних факторів. Те як індивід сприймає навколишню соціальну дійсність, обумовлюється його досвідом спілкування з іншими, особливо власною здатністю сприймати світ і себе так, як цей світ бачать інші і як це виражено відповідними символами ( чижестами словами). У зв'язку з цим поводження індивіда в групі, відзначав Мид, "є результатом прийняття даним індивідом установок інших стосовно себе і наступної кристалізації всіх цих приватних установок у єдину чи установку точку зору, що може бути названа установкою "узагальненого іншого".

Цей процес прив'янули ролі інших людей ("узагальненого іншого") особливо рельєфно виявляється в ході формування людського "Я", походження і структуру соціального процесу.

Істотне значення для розвитку соціології і психології мала розроблена Мідом рольова концепція особистості. Багатомірне поводження людини можна представити (і проаналізувати) у виді визначеного набору соціально-типових, стійких шаблонів його поводження - "ролей", що людина грає в суспільстві. Причому, по Міду, аналіз "ролей", що людина дає достатні підстави для судження не тільки про його веління, але і про його особистість, оскільки її внутрішня імпульсивна і нормативна суперечливість виражається в будь-яких поведінкових актах.

Використана література

Соціологія. Підручник / За ред. Печі В.С.