Під способом захисту розуміють сукупність ознак правового характеру, що відображають сутність порушеного права і особливості процесу його відновлення, а також вид юридичної відповідальності, що застосовується до правопорушника.
Визначення сутності способів захисту прав та свобод людини і громадянина сьогодні можна назвати пріоритетним напрямком правотворчої та правозастосовчої діяльності державних органів. Це обумовлено охоронною функцією права, спрямованою на те, щоб максимально зменшити кількість негативних явищ у сфері суспільних відносин, в першу чергу між громадянами і державними органами та їх посадовими особами. У зв'язку з цим саме для норм адміністративного права важливого значення набуває проблема дослідження заходів щодо зміцнення законності і демократії.
Адміністративно-правові способи захисту прав та свобод людини і громадянина за змістом та об'ємом охоплюють суспільні відносини в різних сферах життєдіяльності держави. Особливістю їх є те, що вони виникають у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності органів держави. Оскільки значна частина суб'єктивних прав громадян реалізується в процесі виконавчо-розпорядчої діяльності різних органів (посадових осіб), це означає, що адміністративно-правові способи є необхідним інструментом захисту прав і свобод громадян саме у цій сфері.

Конституційне право громадян на оскарження є одним із найважливіших адміністративно-правових способів захисту прав і свобод людини і громадянина. Ст.55 Конституції України встановлює: "Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб". Такий зміст конституційної норми означає, що громадянин має можливість оскаржити будь-яку дію вказаних суб’єктів.
Право громадян на оскарження є суб'єктивним правом. Воно реалізується особою з метою задоволення особистих, суб'єктивних інтересів, або з метою захисту інтересів інших осіб, а також суспільних інтересів. За своєю структурою суб'єктивне право може складатися із повноважень трьох основних видів: а) права вимагати; б) права на позитивні дії; в) домагання [3, c. 118].

Зміст права вимоги полягає в можливості вимагати виконання або дотримання юридичних обов'язків. За своїм юридичним значенням воно поширюється на чужі дії. Зміст права на позитивні дії полягає в можливості здійснювати юридично значимі активні дії. На відміну від права вимагати дане право становить собою право не на чужі дії, а на свої, на таку дозволену поведінку, яка перш за все стосується уповноваженого: життєвий інтерес задовольняється за допомогою його активних.

Конституційна можливість оскарження конкретизована в діючому законодавстві стосовно багатьох життєвих ситуацій, але така можливість не зменшує для громадян України права на оскарження, встановленого Конституцією. Саме завдяки такій конкретизації підтверджується її значимість і цінність для громадян. У зв'язку з цим особливого значення набуває Закон України від 2 жовтня 1996 року "Про звернення громадян", він конкретизує правову можливість громадян на оскарження до суду дій (бездіяльності) та рішень органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових осіб, здійснених з порушенням закону. Цей закон наповнив соціальну гарантованість юридичною.

Юридична гарантованість права на оскарження не буде набувати практичного змісту, якщо дане право не буде гарантовано обов'язками протилежної сторони. Будь-яке суб'єктивне право є таким тоді, коли забезпечується обов'язками від іншої сторони. В суб'єктивному праві відображається не будь-яка, а тільки можливість гарантована державою.
Якщо право громадян на оскарження є засобом усунення недоліків в роботі установ, їх посадових осіб, то правильний, системний аналіз скарг, які поступають в ці органи, дозволить виявити характер і причини недоліків. Їх послідовне усунення дозволить зменшити кількість скарг, що надходять до відповідних органів. При цьому важливо не допустити розриву між бажанням скоротити кількість скарг громадян і правильним вибором засобів досягнення цієї мети. Наприклад, замість кваліфікованого аналізу скарг і відповідних висновків, удосконалювати критерії їх статистичного обліку, а саме, ті скарги, які раніше враховувалися як обґрунтовані, за якимись новими критеріями розглядати як необґрунтовані.

Конституційне право громадян на оскарження, забезпечуючи особистий інтерес окремої особи із захисту порушеного права чи законного інтересу, забезпечує безпосередню участь громадян в управлінській сфері. Кожна реалізована скарга громадянина - це не тільки захист порушеного права і законного інтересу, але одночасно і виправлення недоліків, попередження порушень законності, реальний факт врахування точки зору окремої особи, його участі в управлінській діяльності підприємств, установ, організацій. Необхідно сказати, що участь громадян в управлінській сфері через оскарження носить специфічний характер. Право на оскарження виникає у громадянина як реакція на протиправні дії, що посягають на його права і законні інтереси. Отже, воно реалізується у правоохоронних відносинах. За допомогою цих відносин анулюються негативні, протиправні явища в роботі органів, підприємств, установ організацій і посадових осіб. В цьому розумінні право громадян на оскарження і є адміністративно-правовим способом захисту прав і свобод людини і громадянина.

Виходячи із вищесказаного, право на оскарження громадян можна визначити як забезпечене адміністративно-правовими нормами право на звернення з метою захисту прав і законних інтересів, а також виразом соціальної свободи і втіленням міжнародних стандартів у сфері прав людини і громадянина.

Верховенство закону розуміє не тільки пріоритет закону, як різновиду нормативно-правового акта у відношенні підзаконних актів, скільки широкий аспект прав і свобод, закріплених за членами суспільства чинним законодавством. У правовій державі будь-яке обмеження прав людини неприпустиме. Більш того, вона зобов'язана послідовно і точно забезпечити реалізацію цих прав і захищати їх. У цьому зв'язку принципове значення набуває проблема правової рівності в різноманітних сферах життя суспільства і держави. Її вирішення припускає створення державою