Реферат - Сучасний розвиток українського суспільства
24

надійних гарантій, що забезпечують таку рівність. Перелік прав і свобод людини і громадянина, властивий правовій державі, міститься в міжнародних актах. Це насамперед, Загальна декларація прав людини (далі – Декларація 1948 р.), прийнята Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй (далі – ГА ООН) 10.12.1948 р., Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права та Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, прийняті ГА ООН 16.12.1966 р. Перелік прав і свобод, проголошених у зазначених актах закріплений і гарантований у конституціях правових держав. Особливе значення в них надається юридичній захищеності особистості, що немислима без презумпції невинуватості. Презумпція ж невинуватості означає, що справді демократична держава визнає, що всі питання, пов'язані з винуватістю або невинуватістю громадян у вчиненні того або іншого злочину, варто вирішувати тільки в судовому порядку. Більш того, при розгляді кримінальних справ по яким може бути винесений смертний вирок, громадянин вправі потребувати, щоб його судив суд присяжних. Декларація 1948 р. проголошує, що ніхто не може бути підданий довільному арешту та кожна людина має право на рівний захист закону, на гласний, справедливий і безсторонній суд. Виходячи з наявності практично необмеженого переліку засобів забезпечення захисту прав і свобод людини в Україні, Конституція України (далі - Конституція) відзначає, що кожний має право будь-якими, не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Такі засоби захисту прав і свобод людини поділяються на судові, адміністративні і державні. Розглянемо особливості кожної із вказаних форм. Перш за все, звертаємо увагу на загальносудову форма захисту. Право громадян на судовий захист закріплене в ст. 10 Декларації 1948 р., відповідно до якої воно було відображено в ст. 55 Конституції. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. При зверненні в суд людина може спиратися на положення Конституції і відповідних законів, тому що її норми є нормами прямої дії. Після використання всіх національних засобів юридичного захисту громадянин може звернутися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ - Європейський суд з прав людини, або до відповідних органів міжнародних організацій - Комісію ООН з прав людини, членом або учасником яких є Україна. Судовий захист - необхідна і найефективніша гарантія забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Суд є пріоритетним, але далеко не єдиним органом захисту прав і свобод людини і громадянина, на що прямо вказує Конституція. Зокрема, відзначається, що кожний може звернутися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі - Омбудсмен), до відповідної міжнародної судової установи або до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, якщо використані всі національні засоби правового захисту. Що стосується адміністративної форми захисту, то вона передбачає розгляд звернень громадян до вищих органів державної влади, органів місцевого самоврядування. Відповідно до ст. 40 Конституції, кожна людина має право направляти індивідуальне або письмове звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, до посадових і службових осіб. Порядок звернень визначається Законом України “Про звернення громадян”. Громадянин може вибирати будь-який засіб захисту права у випадку незадоволеності результатами розгляду його справи органами влади, підприємствами і т.д. Адміністративний засіб може бути першим (але не обов'язковим) кроком до відновлення порушених прав. Судовий засіб захисту при наявності незалежної судової системи є більш об'єктивним, кваліфікованим, ніж адміністративний. Остання форма захисту - державна. Державний захист прав людини забезпечується через інститут Омбудсмена. Він є інститутом позасудового захисту прав людини і громадянина, організація діяльності, якого визначена в Законі України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" від 13.11.1997 р. (далі - Закон). Метою парламентського контролю над дотриманням конституційних прав і свобод людини і громадянина, що здійснює Омбудсмен, є: 1) захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією, законами України і міжнародними договорами України; 2) дотримання і повага прав людини і громадянина з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій і їх посадових і службових осіб; 3) сприяння приведенню законодавства України з права і свободи людини і громадянина у відповідність із міжнародними стандартами в цій галузі; 4) поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина; 5) сприяння правовому інформуванню населення і захист конфіденційної інформації про особу. Омбудсмен здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які одержує зі звернень громадян України, осіб без громадянства або їх представників, народних депутатів України, а також за власною ініціативою. Омбудсмен приймає і розглядає такі звернення протягом року після порушення прав і свобод людини і громадянина (при виняткових обставинах цей термін може бути продовжений, але не більш, ніж до двох років). При розгляді звернення Омбудсмен порушує провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина; роз'ясняє заходи, які повинна вчинити особа, направляє її в органи, до компетенції яких відноситься розгляд справи, і контролює розгляд цього звернення; а в деяких випадках - відмовляє у розгляді звернення. Відповідно до Закону, Омбудсмен повинен відреагувати на порушення положень Конституції, законів України, міжнародних договорів України щодо прав і свобод людини і

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7