громадянина. Актами такого реагування є звернення Омбудсмена (конституційне подання та подання до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, їх посадовим і службовим особам) - це акт, що вноситься ним для прийняття відповідних заходів у місячний строк по усуненню виявлених порушень прав і свобод людини і громадянина. Резюмуючи все вищесказане, потрібно відзначити що права людини - це цілісний орієнтир, що дозволяє застосовувати “людський вимір” до держави, права, етики, моралі. Права і свободи людини є деяким нормативним виміром її соціально-культурної діяльності. Більш того, вони виступають як найвища цінність, їх повага і дотримання - обов'язок держави. Забезпечення прав і свобод несумісне з дискримінацією і не повинно порушувати права і свободи інших осіб. Нині ми стоїмо біля витоків процесу створення правової держави, для якої головним є захист прав людини, який здійснюється у розглянутих вище формах. Це означає, що характер держави, в якій є такі форми захисту прав і свобод людини і громадянина мають визначати такі принципи, як верховенство закону в усіх сферах соціального життя; обов’язковість закону для всіх державних органів, громадських організацій, офіційних осіб і громадян; захист і гарантії свободи особи, її прав, інтересів, честі та гідності; взаємна відповідальність особи і держави; контроль і ефективний нагляд держави за додержанням законів та інших нормативних актів. Здійснення усіх накреслених заходів, спрямованих на побудову правової держави, стане для цивілізованого світу ще одним доказом прагнення України до втілення в життя принципів гуманізму і демократії, найвищою метою якої є забезпечення прав і свобод людини.
На вiдмiну вiд глави VI Конституцiї України вiд 20 квiтня 1978
року роздiл II нової Констатуцiї України має назву "Права, свободи
та обов'язки людини i громадянина". Такий акцент не випадковий. Адже
перелiк конституцiйних прав та свобод в Конституцiї 1996 року значно
розширений, конституцiйне закрiплення отримали давно визнанi свiто-
вим та європейським спiвтовариством права людини на життя, на демок-
ратичну процедуру затримання, група iнформацiйних прав, заборона
примусової працi, право на приватну власнiсть, на пiдпрнємництво та
iншi.
Отже, в Конституцiї України закрiпленi основнi права людини, якi
за визначенням П.М.Рабiновича, є певними можливостями, що необхiднi
для iснування людини та її розвитку в конкретно-iсторичних умовах.
Вони об'ективно визначаються досягнутим рiвнем розвитку людства i
мають бути загальними i рiвними для всiх людей.
Права людини закрiпленi, перш за все, в таких мiжнародно-право-
вих актах:
Загальна Декларацiя прав людини (10 грудня 1948 р.)
Мiжнародний пакт про економiчнi, соцiальнi та культурнi права (16 грудня 1966 р.)
Мiжнародний пакт про громадянськi та полiтичнi права (16 грудня 1966 р.)
Факультативний протокол до Пакту про громадянськi та полiтичнi права (16 грудня 1966 р.)
Європейська конвенцiя про захист прав людини та основних свобод (4 листопада 1950 р.)
Європейська соцiальна хартiя (18 жовтня 1961 р.) Права людини як категорiя мiжнародного права практично стають правами громадянина в конкретнiй державi тодi, коли вони визнаються та закрiплюються внутрiшнiм законодавством певноi країнi.
ТЛУМАЧЕННЯ ДЕЯКИХ ТЕРМIНIВ
Основне право громадянина - це встановлена державою та закрiпле-
на в Конституцiї можливiсть, яка дозволяє кожному обирати вид i мiру
певноi поведiнки, використовувати наданi йому блага, як в особистих,
так i в суспiльних iнтересах.
В Конституцiї та законах України вживається вислiв "права та
свободи людини", "права та свободи громадянина".
Як спiввiдносяться категорiї "права" i "свободи", чи є мiж ними
принципова рiзниця?
Бiльшiсть авторiв, якi дослiджувалн це питання, схиляються до
думки, що принципових вiдмiнностей мiж цими поняттями немає.
Порiвняйте, наприклад, свободу наукової, технiчної творчостi та пра-
во на творчiсть, право на вибiр професiї i свободу вибору професiї.
Цi та iншi приклади свiдчать, що одну i ту ж правову можливiсть
розглядають як право, i як свободу. Iсторично склалося так, що деякi
права iменують свободами: свобода думки i слова, свобода свiтогляду
та вiросповiдання, свобода мiтингiв, походiв i демонстрацiй.
Крiм прав та свобод в Конституцiї та законах України
зустрiчається поняття "законнi iнтереси", "iнтереси громадян"
(ст.36, 44 Конституцiї України).
Законнi iнтереси - це iнтереси особи, якi безносередньо не охоп-
люються змiстом встановлених законом прав i свобод, але залишаються державою та законом.
В юридичнiй лiтературi права, свободи та обов'язки входять до
поняття "правовий статус".
Правовий статус особи - це сукупнiсть всiх прав, свобод та
обов'язкiв, що належать громадянину i внзначають ного правове поло-
ження у суспiльствi.
Право громадян звертатись до органiв державної влади та мiсцевого самоврядування та вчасно отримувати вiдповiдь, крiм ст.40 Конституцiї України, врегульовано Законом України "Про звернення громадян" вiд 2 жовтня 1996 р.
Пiд зверненням громадян слiд розумiти викладенi в письмовiй або
уснiй формi пропозицiї (зауваження), заяви (клопотання) i скарги. У
зверненнi має бути визначене прiзвище, iм'я та по-батьковi, мiсце
проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауважен-
ня, пропозицii, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Звернення може
бути усним (викладено на особистому прийомi) або письмовим, вiд ок-
ремої особи чи групи осiб (колективне). Якшо цi вимоги порушенi,
звернення не пiзнiше як через 10 днiв повертається особi з роз'яс-
неннями.
При розглядi заяви чи скарги громадянин має право:
- знайомитися з матерiалами перевiрки,
бути присутнiм при розглядi звернення,
одержувати письмову вiдповiдь,
висловлювати вимоги шодо дотримання таємницi розгляду,
вимагати вiдшкодування збиткiв в разi порушення порядку
розгляду звернень.
Звернення розглядаються i вирiшуються у термiн не бiльше одного
мiсяця вiд дня надходження, а тi, якi не потребують