"За п’ять років до Уповноваженого з прав людини звернулися понад 270 тисяч громадян України, іноземців та осіб без громадянства", - зазначала Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Ніна Карпачова під час виголошення своєї другої щорічної доповіді під назвою "Стан дотримання та захисту прав і свобод людини" 18 квітня 2002 року.

За словами Уповноваженого, поступово відбулися зміни щодо змісту подань та заяв, змінився й контингент тих, хто звертається до омбудсмена : "...якщо в перші роки роботи зверталися переважно інваліди, пенсіонери, безробітні, особи, позбавлені волі, то тепер дедалі частіше за захистом своїх прав і свобод звертаються журналісти, працівники правоохоронних органів, зокрема слідчі та судді, державні службовці... Є і випадки звернення самих народних обранців щодо захисту їхніх порушених прав".

Сьогоднішня тематика звернень про порушення прав до Уповноваженого відбиває низку проблем українських громадян у взаєминах з державою в соціальній та економічній сферах. Особливе місце посідають заяви та звернення, пов’язані з питаннями судового захисту, правами людини в пенітенціарних установах. Згідно з доповіддю Ніни Карпачової 50 відсотків усіх звернень стосуються порушень громадянських прав, передусім права на судовий захист, 40 відсотків – порушень соціальних і економічних прав, насамперед прав на працю, на отримання за неї винагороди, на надання житла, нарахування пенсій унаслідок позбавлення пільг, а також прав власності на землю. Моніторинг правопорушень, який здійснюється цією інституцією, доводить, що за п’ять років утричі зросла кількість звернень щодо дотримання особистих конституційних прав громадян, зокрема права на повагу до гідності й честі громадянина та заборони на застосування недозволених методів ведення слідства, тортур та іншого нелюдського поводження чи покарання.

Протягом останніх трьох років попри гучні урядові декларації про економічне зростання лише офіційний рівень бідності зріс із 26 до 28 відсотків. Дані, наведені Уповноваженим, відбивають наявні прогресуючі диспропорції в розвитку українських регіонів. Зокрема в "Автономній Республіці Крим, Закарпатській, Хмельницькій, Херсонській, Миколаївській, Волинській, Луганській областях рівень бідності становить від 33 до 46 відсотків". Разом з тим, зазначалось у цитованому парламентському виступі, з огляду на "об’єктивні оцінки самого населення, деякі соціологічні дані" "до категорії бідних в Україні сьогодні можна віднести близько 70 відсотків її громадян". Систематично порушувалися права людини на роботу та оплату праці. Зокрема з наведених даних випливає, що "масового характеру набули порушення права на працю у зв’язку з незаконним звільненням"; водночас, за оцінками Міжнародної організації праці, безробітних в Україні сьогодні налічується майже 2,5 мільйона осіб, переважна більшість з яких – жінки та молодь віком до 28 років. За даними Державного комітету статистики України, заборгованість із заробітної плати на 1 січня 2003 року становила 2 мільярди 323 мільйони гривень, а кількість працівників, яким своєчасно не було виплачено заробітної плати, сягала 2 мільйонів 155 тисяч осіб.

Окрема турбота українських громадян – стан дотримання політичних прав і свобод. Зокрема в доповіді Уповноваженого містились окремі розділи, присвячені висвітленню стану "свободи слова і права на інформацію", "проблемам забезпечення прав і свобод людини на мирні збори, мітинги та демонстрації". Останній розділ був пов’язаний насамперед із подіями 9 березня 2001 року, коли в Києві відбулися драматичні зіткнення між представниками радикальної опозиції і правоохоронних органів, унаслідок чого чимало молодих людей опинилася за гратами. Одним із способів виходу з негативної ситуації, яка склалась, та засобів "запобігання небажаним наслідкам протистояння політичних сил" автор убачає в прискоренні ухвалення закону України про мирні збори, мітинги і демонстрації.

Проте найнагальніша проблема українського законодавства полягає передовсім у невиконанні законів як таких. Проте й дірок та шпарин у вітчизняному законодавстві вдосталь. Адже жодним законом не передбачається, наприклад, щоб затриманим у приміщеннях тимчасового утримання не надавалося харчування, що розцінюється як один із "видів тортур", заборонених Конвенцією ООН і Ради Європи, до якої приєдналася й Україна. Водночас в Україні відсутні "ефективні механізми реєстрації скарг громадян на жорстоке ставлення з боку правоохоронних органів та отримання потерпілими відповідних відшкодувань, незважаючи на те, що затриманим дозволяється надсилати свої скарги прямо до суду, оминаючи Міністерство внутрішніх справ", як указується, наприклад у "Звіті про дотримання прав людини – 2002 рік" Державного департаменту США. Проте стягнення з винних у перевищенні службових обов’язків мають косметичний характер, який виразно контрастує з кількістю скарг українських громадян. Наприклад, "згідно з офіційними повідомленнями, з січня по серпень у жорстокому поводженні з підозрюваними було звинувачено 62 співробітники міліції", проте, за даними офісу Уповноваженого з прав людини, 2001 року проти 48 службовців правоохоронних органів було порушено тільки 25 кримінальних справ у зв’язку з перевищенням ними своїх повноважень, причому лише 14 із