Гендерологія – наука майбутнього, або Що ми знаємо про фемінізм?

Останнім часом доволі часто можна почути розмови про емансипацію, фемінізм, шовінізм, сексизм... Герой сучасного кінофільму „100 дівчат і одна в ліфті” сказав, що занадто багато –ізмів, і запропонував сприймати лише один –ізм - гуманізм. Напевно, не випадково як реакція на феміністичний руху 1960-х рр. виникає нова галузь знання - гендерологія, котра досліджує стать не лише за анатомічною ознакою, а й за соціальною. Ця наука виникає на стику кількох дисциплін: соціології, політології, філософії, психології, юриспруденції, історії, етнографії, а також лінгвістики. Деякі дослідники звикли прирівнювати фемінізм до гендерології, однак це те саме, що ототожнювати його з ненавистю до чоловіків. Поясню, чому. Жінки, які ненавидять чоловіків, виступають не лише проти історично сформованих стереотипів, але й проти існування чоловіків як засновників цих стереотипів і як окремої сильної статі. Вони вважають, що жінки цілком самостійно можуть влаштувати життя без чоловіків, навіть народжувати дітей, не маючи жодних відносин з цією „неприємною статтю”. На відміну від них А чи знаєте ви?

… що один російський вчений біолог прогнозував, що приблизно через тисячу років все чоловіче населення вимре. Вчений мотивує це тим, що хромосоми жінок представлені двома однаковими кодами (ХХ), в той час як хромосоми чоловіків – різними (ХУ). Цей факт створює певні складності, оскільки хромосома У є дуже вразливою, і її досить важко створити навіть лабораторним шляхом. Руйнує ж її саме той спосіб життя, до якого звикли сучасні чоловіки, тобто: спиртні напої, цигарки, різні необмірковані сексуальні зв’язки і т. ін. феміністки провадять пошук асиметрій у різних галузях домінування чоловіків. Про це засвідчує історія виникнення фемінізму, що бере свій початок ще в далекому 1791 році, під час Французької революції. Саме тоді почало виникати і активно розвиватись „жіноче питання”, котре займається участю жінок в політиці. Так от, французька письменниця Олімпія де Гуж зауважила: „Якщо жінка має право вийти на ешафот, вона повинна мати право піднятись й на трибуну”. Послідовники де Гуж, які виступали за те, що femme (жінка) – теж людина, отримали назву феміністок. Засновницею ж сучасного фемінізму стала також французька письменниця та філософ Симона де Бовуар, котра в своїй класичній праці „Друга стать” показала, що чоловік – творець історії, а жінка – лише об’єкт його влади. 19 століття стало для жінок періодом спроби встановити соціальну та політичну рівність. В 1915 р. політичну рівність досягнуто в Данії, у 1917 – у Росії, в 1919 – У Германії, у Франції в 1944 р. – жінки отримали право обирати та бути обраними. Ось що більше за все цікавило та й цікавить досі феміністок – рівність у всьому: будь то політика чи економіка, релігія чи мистецтво – не має значення, але рівність повинна бути. Не має рівності не має й гарних взаємовідносин. Всім відомий факт, що на Заході вже досить довго жінки незалежні від чоловіків. Так, наприклад, німець, запросивши чарівну німкеню у затишну кав’ярню, створивши чудові романтичні відносини та жваву сентиментальну розмову за келихом вина, ніколи не відважиться заплатити по рахунку за двох, оскільки ризикує втратити будь-які відносини зі своєю супутницею. Такі в них радикальні феміністки.

Отже у 20 ст. феміністичний рух набуває нових обертів. Саме в той час в гуманітарній галузі знань відбувається „оксамитова ” революція. Суттю революційного процесу було питання про владу – в даному випадку владу ідеї. Це пов’язано з тим, що до кінця 60-х – початку 70-х рр. минуле, так само як теперішнє та й майбутнє, уявлялось універсальним для всіх без різниці статі – як для чоловіків, так і для жінок. Хто ж підготував цю революцію? Ну, по-перше, молодіжні рухи, відома „студентська революція 1968 року”, яка поставила під сумнів усю систему цінностей та орієнтирів старшого покоління. Значну роль зіграла, по-друге, сексуальна революція, яка дозволила привселюдно говорити про проблеми статі та відкрила для дискусії не лише в науковій літературі, але й в засобах масової інформації низку раніше табуйованих тем. Нарешті, важливим фактором стало пожвавлення фемінізму – його „друга хвиля”. Так, феміністки першої хвилі, ті, хто створював перші жіночі організації у другій половині XІX – на початку XX ст., виступали за рівність прав з чоловіками на отримання освіти, на участь у політичному житті, на рівну оплату праці. Феміністки ж другої хвилі – початку 60-х рр. XX ст. – поставили питання про рівність можливостей реалізувати ці права. Саме вони активізували обговорення проблеми вільної, автономної жіночої особистості, вимагаючи вже не просто дати жінкам право обирати політиків, але й дати можливість жінкам ввійти у владні структури. Реальним підсумком „оксамитової ” революції, як вважають деякі вчені гендеристи, стало народження в американських університетах нової галузі знань “Women’s studies” („жіночі дослідження”), а в слов’янському науковому дискурсі, з’явившись приблизно через десять років, вона стала фігурувати під назвою соціальної фемінології. Ця галузь наукового знання вивчає сукупність проблем, пов’язаних з соціально-економічним та політичним положенням жінки у суспільстві.

На сьогоднішній день все частіше й частіше зі сторінок