2) якщо шлюб є фіктивним (тобто він укладений без наміру створити сім'ю і набути права та обов'язки подружжя );

3) між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною; між двоюрідними братом та сестрою, тіткою, дядьком та племінником, племінницею;

4) з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано прав на шлюб.
Шлюб, зареєстрований у відсутності нареченої і (або) на-реченого, вважається неукладеним. Запис про такий шлюб у державному органі реєстрації актів цивільного стану ану-люється за рішенням суду за заявою зацікавленої особи, а також за заявою прокурора.

Припинення шлюбу – це припинення правовідносин між подружжям, які викликаються настанням певних юридичних актів. Такими юридичними актами є: смерть одного з подружжя; оголошення одного з подружжя померлим; розірвання шлюбу.

Розірвання шлюбу за життя подружжя можливе тільки шляхом розлучення. Закон визначає два порядки розлучен-ня: в суді або у відділах реєстрації актів цивільного стану. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання :

1) за спільною заявою подружжя або одного з них на підставі постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану, коли подружжя не має дітей;

2) державним органом реєстрації актів цивільного стану за заявою одного із подружжя, якщо другий із подружжя визнаний безвісно відсутнім або недієздатним чи засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менше ніж три роки.

Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя на підставі рішення суду у разі, коли подружжя, яке має дітей, подає до суду заяву про розірвання шлюбу разом із письмовим договором про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їх життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також за умови здійснення ним права на особисте виховання дітей. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після того, як минув один місяць від дня подання заяви. До закінчення цього строку дружина і чоловік мають право відкликати заяву про розірвання шлюбу.

Молоді люди, створюючи сім'ю, звичайно, думають про матеріальні і житлові проблеми. За даними багаточисельних досліджень чинник матеріальної і житлової забезпеченості на стабільність сім'ї безпосередньо не впливає. Проте погані матеріальні умови життя часто підсилюють конфліктні ситуації, що виникають з інших причин. Вибіркові соціологічні дослідження показують, що 44% молодят збираються жити спільно з батьками (при цьому у 37% молодят були встановлені нечіткі уявлення відносно думки батьків про їх шлюб). Інші молодята віддають перевагу гуртожитку, приватній квартирі, кімнаті комунальної квартири. При цьому відповіді молодят не збігаються у 23% випадках. В цілому сучасній молоді властиве прагнення до роздільного мешкання з батьками, хоча залежність молодих людей від батьків ще велика. Наприклад, близько 80% молодят, які вступили у шлюб за даними тих же досліджень планують отримувати матеріальну допомогу від батьків, що вказує на економічну і соціальну несамостійність молоді.

Молодим людям, що збираються створити сім'ю без міцного матеріального фундаменту, зазвичай доводиться вислуховувати немало застережень і сповна справедливих. Та все ж створення такої сім'ї має значно більше раціональних підстав, чим це представляється тим, хто визнає обов'язковою матеріальну забезпеченість молодят. Як правило, тривалий період залицяння може привести до спаду любовних стосунків.

Закон України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», указ президента від 4 серпня 2000 р. «Про соціально-економічну підтримку становлення та розвитку студентської сім’ї» забезпечують підтримку, становлення та розвиток студентської сім’ї, що передбачає поліпшення матеріально-побутових умов студентських сімей, забезпечення пільгового обслуговування дітей із студентських сімей у дошкільних закладах, надання допомоги у працевлаштуванні студентам, які мають сім’ї. Тобто держава робить кроки допомоги у становленні та розвитку молодих сімей. Так, коштів на програми розвитку молодих сімей виділяється дуже мало, адже економіка тільки розвивається, але держава дбає про соціальний розвиток цієї галузі.

Сімейний кодекс України закріплює майнові правовідносини подружжя. Майнові правовідносини подружжя можна поділити на два види: правовідносини подружжя з приводу їх майна, що їм належить, і аліментні правовідносини подружжя. Майно, що належить подружжю, поділяється на спільне майно і особисте (роздільне). Спільним майном вважається майно, нажите подружжям під час шлюбу. Таке майно нале-жить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної влас-ності навіть незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчався, вів домашнє господарство, до-глядав за дітьми, хворів тощо) самостійного заробітку й доходу. Вважається, що кожна річ, набута під час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, що виключаються з цивільного обо-роту, а також заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюд-жету або покладені на його особистий рахунок у банківсь-ку установу. Коли одним з подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є спільною сумісною влас-ністю подружжя. До спільної сумісної власності подружжя належать також речі для професійних занять (музичні інстру-менти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для когось із подружжя. Якщо майно дружини (чоловіка) за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вар-тості внаслідок спільних трудових дій чи грошових затрат або витрат іншого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності.

Дружина і чоловік