Реферат

Виховання дітей раннього віку в сім’ї

(за результатами соціологічного дослідження)

Повноцінний розвиток дитини можливий за сприятливих умов, які існують у сім’ї. Ці умови створюються насамперед батьками – першими, головними вихователями і вчителями в житті дитини.

У загальному розвитку дитини ранній вік (до трьох років) відіграє важливу роль. Саме в ранньому дитинстві закладаються основи здоров’я та інтелекту малюка. Унікальність цього етапу полягає також у стрімкості фізичного та психічного розвитку дитини, що потребує особливої уваги з боку і батьків, і лікарів, і педагогів.

Законом України “Про охорону дитинства” встановлено, що сім’я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки, або особи, які їх замінюють, мають право і зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя і праці [2].

У Конвенції про права дитини, Декларації та Плані дій Спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН “Світ, сприятливий для дітей” (травень 2002 р.) наголошується на тому, що саме сім’я перш за все відповідальна за захист, виховання та розвиток дітей. Виходячи з цього, Україна, серед інших заходів, взяла на себе зобов’язання зміцнювати систему догляду за дітьми в ранньому віці та їх навчання за допомогою організації послуг, розробки і підтримки програм, призначених для родин, законних опікунів, осіб, які піклуються про дітей [5].

Згідно з сучасними уявленнями, для виживання і розвитку дитини необхідними є батьківська любов, виникнення тісної взаємної прихильності між нею і людиною, що про неї піклується. Відсутність дорослого як об’єкта прихильності обмежує можливості соціалізації – відтворення дитиною соціально значимих еталонів поведінки. Потреба в співробітництві з дорослими як об’єктивно необхідній умові засвоєння дитиною соціального досвіду є найважливішим надбанням раннього віку, що виступає в контексті з предметною діяльністю як основним фактором розвитку пізнавальної діяльності дітей і спілкування з однолітками. Ряд авторів (Е. Еріксон, Н. Авдєєва, М. Лисіна) доводять, що саме в цьому віці починає формуватися самосвідомість і розвивається первинна здатність до емпатії, співпереживання. Дитина вбирає в себе способи емоційного реагування дорослих по відношенню до подій, які відбуваються в світі. Саме батьківський дім та батьківська турбота є найбільш придатним навколишнім середовищем, яке сприяє оптимальному дитячому розвитку в цьому віці.

Створення безпечного, стабільного та розвиваючого середовища є однією з основних умов повноцінного розвитку дітей раннього віку. Недостатній захист та недбалий догляд за дитиною може призвести до травмування і навіть загибелі дитини. За даними експертів, випадки відсутності належного догляду за дітьми раннього віку частіше зустрічаються в сім’ях, які знаходяться в складних життєвих ситуаціях: малозабезпечених, неповних та багатодітних, а також в тих, де батьки страждають на алкоголізм чи наркоманію. Тому соціальна політика має бути зорієнтованою на надання підтримки сім’ям щодо догляду та розвитку дітей раннього віку, здійснення соціального супроводу сімей, які знаходяться в складних життєвих ситуаціях.

До родини як основного інституту соціалізації на даному етапі розвитку дитини пред’являються високі вимоги. Батьки є не лише моделями поведінки для своїх дітей, й виступають у ролі активних суб’єктів соціалізації, здійснюючи цілеспрямований виховний вплив.

Сьогодні спостерігаємо падіння народжуваності (незважаючи на вперше зафіксоване у 2002 році зростання кількості народжених), збільшення самотніх, неповнолітніх матерів, зростання розлучень, низький рівень знань з питань планування сім’ї, репродуктивного здоров’я тощо. Однією з причин цього є недостатній рівень підготовки батьків, родини до народження дитини, не усвідомлення значущості раннього дитинства у формуванні особистості.

Проблеми педагогічної просвіти батьків, форми організації допомоги батькам у навчанні і вихованні дітей, що здійснюються навчальними закладами (школи, коледжі, освітні центри тощо) вивчалися зарубіжними вченими А. Адлер, Е. Берн, Г. Гордон, Х. Жино, Дж. Лешлі, та ін. Теоретико-методологічні аспекти дослідження сім’ї, батьківства та проблеми виховання висвітлені в публікаціях таких зарубіжних педагогів та соціологів, як: С. Гудман, П. Ласлет,
Д. Морган, Дж. Келлі [3].

За останні роки вітчизняними дослідниками і практиками вивчалися соціально-педагогічні умови усвідомленого батьківства (О. Безпалько, І. Звєрєва, О. Кононко, Г. Лактіонова, Л. Міщик, та ін.), розглядались можливості педагогізації батьків, піднімались питання співпраці з батьками, підготовки майбутніх фахівців до роботи з ними (Т. Алексєєнко , В. Котирло, С. Ладивір, М. Машовець). Проаналізувавши вітчизняний досвід роботи з батьками, які виховують дітей дошкільного віку, ми дійшли висновку, що найбільш розробленими є питання налагодження взаємодії батьків з дошкільним навчальним закладом (ДНЗ). Однак останнім часом все більше дослідників констатують формальний, односторонній характер взаємодії ДНЗ з сім’єю, відсутність змістовного та дієвого спілкування між ними. Для забезпечення гуманізації виховного процесу в дошкільному закладі і сім’ї, підвищення рівня загальної та педагогічної культури батьків і педагогів пріоритетним має стати партнерський характер взаємодії. Об’єднання виховних зусиль батьків та педагогів, залучення членів сім’ї до активної навчально-виховної діяльності в дошкільних навчальних закладах сприятиме збагаченню новими освітніми та виховними технологіями, дає можливість батькам природно спостерігати за власною дитиною в умовах дитячого колективу, оцінювати рівень її розвитку тощо.

Стало очевидним, що необхідні нові форми співробітництва сім’ї з педагогами, медичними працівниками, особливо для батьків, діти яких не відвідують дошкільний заклад; розробка тренінгових програм, призначених для майбутніх батьків та батьків, які виховують дітей раннього віку тощо.

З метою виявлення знань та практичних дій батьків стосовно догляду та розвитку дітей раннього віку, їх ставлення до різних форм організації виховання дітей Державним інститутом