та Верховної Ради попереднього скликання, так і загальна динаміка зниження рівня довіри та задоволеності їх діяльністю. Так, згідно з даними опитувань, рівень довіри до О.Мороза протягом 4-х місяців (з грудня 1997 року по березень 1998) коливався між 13.7% та 9.3%. У відношенні до Верховної Ради в цілому цей показник складав 11% в грудні, 6.6% в січні та близько 8-9% в березні, травні та червні. Слід зазначити, що найбільшою довірою законодавча влада користується у респондентів з середніми та нижче середнього рівнем доходу. Достатньо часто це студенти, які мешкають у великих місцях. Про недовіру до ВР та її Голови частіше заявляють респонденти з сіл та центральних міст, уключаючи Київ. Серед них значна кількість має середню чи незакінчену середню освіту.
Звертає на себе увагу динаміка змін громадської думки стосовно О.Мороза. За даними опитувань, виокремлюються два періоди, коли ставлення респондентів у відношенні до нього досить явно змінювалося. По-перше, це грудень-серпень, коли мала місце певна негативізація оцінок молоді. Так в січні цього року, порівняно з груднем минулого, відчутно - на 7% - зросла кількість респондентів, що вибрали такий варіант відповіді як “повністю недовіряю” у відношенні до Голови ВР. У той же час, приблизно на 6% скоротився обсяг респондентів. які “скоріше довіряли” О.Морозу. Схожа картина спостерігається і при відповіді респондентів на питання про задоволеність діяльністю Голови ВР: за цей період на 6% зріс обсяг опитаних, що “зовсім не задоволені” його діяльністю та на 5% зменшилася кількість тих, хто “скоріше задоволений”. Як свідчать дані дослідження, це зниження довіри до спікера ВР попереднього скликання мале місце, загалом, в великих місцях. Є тенденція до того, що серед змінивших свою позицію домінують респонденти з “нижче за середній” рівнем достатку. Частіше вони мають вищу освіту. Серед них багато спеціалістів та службовців. Звертає на себе увагу те, що це представники однієї з найбільш соціально незахищенних груп населення. З деякою часткою допущення можна віднести цю молодь до “лівого” електорату, за який змагалися низька партійних угруповань.
По-друге, як свідчать результати дослідження, у лютому відбулася певна мобілізація громадської думки стосовно О.Мороза. Зокрема обсяг опитаних, які не могли визначити рівень довіри до нього, за цей місяць скоротився з 30.7% до 22%. Значна кількість цих респондентів поповнила групу тих, хто “скоріше не довіряє” спікеру, яка, у свою чергу, зросла з 28.4 до 35 відсотків. Дещо інші результати спостерігаються при відповідях респондентів на запитання “наскільки Ви задоволені” діяльністю О.Мороза. Тут ситуація, яка мала місце при відповідях на питання про довіру, певною мірою повторюється але вже у березні. У лютому ж має місце певне зростання рівня задоволеності діяльністю Голови ВР.
Таким чином, вищенаведені результати дослідження можуть свідчити про те, що в сьогоднішньому українському суспільстві поступово знижується довіра та задоволеність діяльністю центральних органів влади. В першу чергу це стосується крупних міст, обласних центрів та відбувається на тлі зміни громадської думки щодо регіональних владних структур.
Розглядаючи ставлення респондентів до регіональних органів влади, необхідно виокремити кілька тенденцій. По-перше, як можна побачити, районні органи влади користуються досить високим рівнем довіри серед населення, який в деякі місяці був вищий за президентський. Зокрема, кількість респондентів, які вибрали такі варіанти відповідей як “повністю” чи “скоріше” довіряю складала у відношенні до голів райдержадміністрацій 16.6% у грудні та 17.9% у червні. А у відношенні до районних рад, відповідно, 16.5% та 18.3%.
По-друге, результати опитувань свідчать, що рівень довіри та задоволеності діяльністю регіональних владних структур певною мірою зростає. Крім тенденції до збільшення обсягу респондентів, що заявляють про свою довіру (задоволеність), про це свідчить і досить відчутне зниження кількості опитаних, які “скоріше” або “повністю” їм не довіряють (не задоволені).
Таким чином, можна сказати, що на тлі загального зниження довіри та рівня задоволеності діяльністю центральних органів влади, відповідні показники у відношенні до регіональної влади досить високі та певною мірою зростають. У зв’язку з цим можна говорити про досить високий рівень легітимності регіональних (в першу чергу, районних) органів влади в порівнянні з легітимністю центральних. Розглядаючи причини цього слід взяти до уваги те, що легітимність регіональної влади має дві складаючи: з одного боку, як представника влади центральної, а з іншого - як виразника інтересів певних територіальних груп (опозиційної Центру “контрвлади”). Згідно з цим, можна припустити існування сьогодні більшого соціального “попиту” на регіональну владу, яка певною мірою б дістанціювалася від політики центральної та виступала б не стільки з ідеологічної позиції, скільки прагматичної - захисту інтересів населення. Здається враження, що цей мотив був одним із провідних на виборах-98, які, загалом, були важливим чинником легітимізації регіональних владних структур та органів місцевого самоврядування. У зв’язку з цим, звертає на себе увагу те, що скорочення обсягу більш критично налаштованих респондентів у відношенні до регіональних владних структур відбулося головним чином з березня по червень.
Як можна побачити, найбільшою довірою у респондентів користуються засоби масової інформації. Про це заявили більше половини опитаних як по загальноукраїнській виборці, так і по виборці сільської молоді. За даними дослідження, серед різних типів ЗМІ за рівнем довіри лідирує телебачення. Про це заявили 62.5% респондентів у грудні та 53.1% - у червні. Дещо нижчі оцінки отримали преса та радіомовлення. Зокрема, періодичним виданням у грудні довіряло 58.9% респондентів, а в червні - 47.2%.