тривала визвольна боротьба, йшло формування козацтва – все це відволікало чоловіків від домівок. За цих обставин жінка брала на себе всі функції забезпечення життєдіяльності сім’ї.
Звичаєве право яскраво відображало становище всіх членів родини. Сини – перші помічники й порадники батька – вважалися спадкоємцями сімейного майна, тому кожний з них мав право на відповідну його частку. Траплялися випадки, коли батько ще за життя передавав владу, права на господарство і майно одному з синів, найчастіше старшому, і вимагав, щоб уся сім’я корилася новому господареві.
Інше становище в дочок. Після одруження вони переходили в “чужий рід”, в чужу сім’ю, і звичаєве право часто не передбачало для них будь-якої частки загальносімейного добра.
У питаннях майнових і сімейних спостерігалися розходження між звичаєвим правом і законом. Так, за законом право на спадщину належало всім кровним родичам, а за звичаєм воно визначалося часткою праці, яку вкладав той чи інший член родини в загальносімейне господарство.
Відносини між окремими членами в різних сім’ях були неоднаковими. У молодих сім’ях, що складалися здебільшого з батьків і малих дітей, взаємовідносини між чоловіком і жінкою будувались на більш рівноправних засадах. При спільному житті молодого подружжя з батьками родинні взаємини складалися інакше. На кожному кроці доводилось рахуватися з батьками, підкорятися їх волі, вельми шанувати батька й залежати від нього як глави сім’ї. Що ж до невістки, то вона й думати не сміла про якусь самостійність і в усьому мусила коритися свекрусі.
Відстоюючи честь сім’ї, роду, односельчани засуджували недбайливість, пияцтво, гультяйство, неповагу до своїх сімейних обов’язків. Ганьба і зневага діставалися на долю того чоловіка або тієї жінки, які допустилися зради в подружньому житті. Особливо це стосувалося жінки. Суворо карав народний звичай і за “перелюбство”. Дівчину, що народила дитину поза шлюбом кожен міг скривдити, насміятися з неї. Не мало горя і зневаги терпіла й сім’я дівчини. Нерідко під тягарем людського осуду батьки виганяли молоду матір з рідної хати.
В селянських сім’ях народжувалось багато дітей. Першу допомогу породіллі надавала бабка-повитуха. Вона приймала дитину, доглядала породіллю і новонародженого. З дня народження протягом першого року життя дитина знаходилась головно під доглядом матері. Мати годувала її і голубила, купала і сповивала. Робота змушувала матір дуже рано залишати дітей на менших своїх сестер і братів або й зовсім без догляду. Краще почувала себе жінка-матір в сім’ях з дідом або бабою, які допомагали батькам доглядати й виховувати дітей – своїх онуків.
Годували дітей такою ж стравою, яку вживали дорослі, тільки немовлятам намагались давати побільше молока. Немовлят звичайно тримали в лозяних або дощаних колисках, на спід накладали сіна й застеляли його полотняними пелюшками. Старші діти майже завжди спали покотом на полу – настилі з дощок між піччю і причілковою стороною, часто навіть разом з дорослими.
В українській сім’ї дітям прищеплювали слухняність, повагу до батьків і старших взагалі. За звичаєм діти, навіть дорослі, до батька й матері звертались на “ви”.
Будучи складовою частиною сільської громади, сім’я (родина) приймала участь в громадському житті, дозвіллі та дотримувалась громадського етикету. Важливу роль відігравала церква. Відвідання церкви вважалось релігійним і моральним обов’язком кожного християнина. Також до церкви ходили, щоб поспілкуватись, похвалитись обновою, почути останні новини. Значне пожвавлення у життя родини вносили різноманітні базари та ярмарки. На них вибирались не лише заради купівлі-продажу, а й для того, щоб відпочити від щоденних турбот, набратись нових вражень. Повертаючись з ярмарку, селяни неодмінно купували гостинці і подарунки рідним, особливо дітям.
Разом з тим члени селянської родини завжди відгукувались на всі заходи, до яких вдавалася громада, наприклад, на взаємодопомогу (толока), на спільне проведення свят і сімейних торжеств й ін.
Усе сімейне життя супроводжувалось різноманітними обрядами та ритуалами, які в образно-символічній формі визначали певні етапи життя людини і окремі стадії розвитку сім’ї. Основні з них: родильні, які відзначали народження людини; весільні, що освячували шлюб; поховальні й поминальні, пов’язані із смертю людини та вшануванням її пам’яті.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1.
Кравець О.М. Сімейний побут і звичаї українського народу. – К.: Наукова думка. – 1960. – С.17-45
2.
Кувеньова О.Ф. Громадський побут українського селянства. – К.: Наукова думка. – 1966. – С.16-53
3.
Культура і побут населення України / Під ред. В. І. Наулко. – К.: Либідь. – 1993. – С.150-201
4.
Пономарёв А.П. Развитие семьи и брачно-семейных отношений на Украине. – К. – 1989