-Адже для його ж блага говорю! Йому добра хочу! - продовжував Олексій Петрович. -Хіба справа в тоні? Невже заковика в тім, що форма не подобається?

І в цьому теж. Але, звичайно ж , не тільки в цьому. Щоденна опіка, дозволена і неминуча в дитинстві, давить важким, що стискує вантажем на той, хто відчув себе дорослим, навіть якщо йому тільки здається, що він дорослий. Вона насторожує: перевіряють кожен мій крок - не довіряють; намагаються надто допомагати - сумніваються в моїх силах; повчають без кінця - не вважають здатним до самостійності. Юнацька запальність завжди знаходить крайні визначення.

Ми^-те знаємо, як несправедливі ці висновки. Але звичка до визначеного стилю відносин з дітьми, чи небажання невміння відмовитися від її може зробити погану послугу.

Непохитність? Так, якщо мова йде про головний: про порядність, про чесність, про відношення до праці. Терпимість у дріб'язках? Обов'язково, якщо в них якось розкривається індивідуальність підлітка. От хоч, приміром, Санькины «патлы». Допустимо, що батька жолобить зачіска сина. У нього в розпорядженні багато засобів: порадити підстригтися, посміятися в сімейному колі над «диким» видом. Будь ласка! Але схопити за цей чуб і обкраяти його чи демонстративно осоромлювати сина в присутності товаришів - це вже прийом заборонений.

Ми намагаємося зрозуміти до кінця наших дітей. Велике щастя, коли це вдається. А якщо не вдається, часом необхідно їм просто повірити.

З ростом дітей ростуть і батьки, саме так, не старіють, а ростуть. У всякому разі повинні рости, щоб бути на висоті на той час , коли в хлопців починає відбуватися переоцінка цінностей.

«Ти жадаєш від мене, а який ти сам?» Авторитет батьківської влади кінчається. Тепер буде діяти авторитет людської особистості. Тільки він. Виходить, наступила пора, коли щось у відносинах приходиться перешикувати. І самому перешикується. Так буває завжди, і не можна, щоб це змушувало врасплох.

Ті ж труднощі , що і батьки , переживають учителя. Як уже говорилося, робота вчителя в порівнянні з патріархальним минулим помітно ускладнилася, причому особливо важко мати справа зі старшокласниками. І не тому, що хлопці чи вчителі стали гірше, а тому , що пропоновані до тих і іншим вимоги стали більш суперечливими.

Для багатьох старшокласників поняття «учитися» і «учитися в школі» не тільки різні, але навіть протилежні. От як виглядали відповіді деяких учнів 11 клас дуже непоганої підмосковної школи на питання: «Яку користь приносить тобі відвідування школи?»

Ніякий.// Ніякий. Можуть , потім свої знання я зможу застосувати де-небудь, але зараз усе навчання мені здається марною.// Відвідування школи мені не приносить користь, на уроках я мало чого засвоюю корисного. Користь - спілкування з класом, з народом. //Напевно, якусь користь і приносить, але я її не зауважую.// Велику радість спілкування і відпочинок від батьків...//Школа не дає мені замкнутися у вузькому колі моїх занять, але я з таким же полюванням і не відвідував би її. //Дуже мало - тільки по літературі, а так - тільки шкода!

«Нам уже 16, - розповідала десятикласниця, - і на табличку в кас кінотеатрів « Діти до 16 років не допускаються» ми дивимося з глузливою посмішкою. Отже , в адміністрації кінотеатрів ми одержали повне визнання. А в школі? Як не дивно, у школі нас багато в чому вважають дітьми... Один раз один з викладачів сказав мені : «От скінчиш школу, і тоді тобі прийдеться здобувати власні думки». Смішно!»

Щоб переборювати стереотипи власного мислення, учитель повинний знати специфічні небезпеки і шкідливості своєї професії. Американський соціолог У. Уоллер у роботі « Що навчання робить із учителем» (1932) описав деякі з цих вредностей. Багатьох вчителів і поза школою відрізняє настирливо-дидактична, повчаюча манера тримати себе. Звичка спрощувати складні речі, щоб зробити їх доступними дітям, сприяє розвитку негнучкого, прямолінійного мислення, виробляє схильність бачити світ у спрощеному, чорно-білому варіанті, а звичка постійно тримати себе в руках утрудняє емоційне самовираження.

Положення вчителя - це постійна проба, іспит владою. Справа не тільки в суб'єктивізмі й особистій упередженості в оцінках і відношенні до учнів. У бюрократично організованій системі утворення вчитель є насамперед державним що служить, чиновником. Його головна задача - не допускати яких-небудь подій і відхилень від офіційно прийнятих думок.

Юнацький вік - не фаза «підготовки до життя» , а надзвичайно важливий, що володіє самостійної, абсолютною цінністю етап життєвого шляху. Чи будуть юнацькі роки щасливими і творчими чи ж залишаться в пам'яті сьогоднішнього школяра як заповнені дрібними конфліктами, сумовитою зубрінням і нудьгою, - багато в чому залежить від атмосфери, що панує в школі, від його власних відносин із учителями

«Для хлопців ідея не відділена від особистості. Те, що говорить улюблений учитель, сприймається зовсім по-іншому, чим те, що говорить зневажуваний ними, далекий їм людина», - писала Н.К. Крупская. Але улюбленим учителем може бути только вчитель люблячий.