Проте, до початку 2000 року економічна ситуація на Україні ускладнилася в такому ступені, що подальше потурання олігархам поставило б під питання існування самої держави. Енергетична і бюджетна криза, боргова проблема у цей момент насправді могли покласти край самостійному правлінню українського держапарату. Причому, в чималій мірі вказані кризи були спровоковані поведінкою самих олігархів, які не платили податків, не платили за газ, електроенергію і сприяли безмежній бартерізациі економіки. Крім того, засилля груп впливу на Україні дратувало представників західного бізнесу - а через них - міжнародні фінансові організації і уряди західних країн. Стратегічно необхідна нинішньому київському режиму підтримка Заходу опинилася під загрозою. З іншого боку, адміністрація Путіна зайняла жорстку прагматичну позицію в питанні повернення боргів за енергоносії.

У такій ситуації і в керівництві України не склалося поки певного плану дій. Зараз український уряд проводить масовану кампанію, направлену на обмеження впливу олігархів на процес ухвалення рішень. З іншого боку, сьогодні на Україні розвивається конфлікт президента і уряду, в якому президентська сторона використовує юніоністськую риторику, а олігархи виступають на стороні президента.

Прогнозувати розвиток даної ситуації зараз досить складно.

Проте, виходячи з геополітичних інтересів Росії, оптимальним варіантом розвитку подій на Україні було б, як думається, ослаблення впливу найбільших українських олігархічних кланів, за умови зміни уряду з прозахідного Кабміну Віктора Юшенко на лояльно настроєний до Росії кабінет технократів.

Річ у тому, що українські “олігархи” насправді не здатні (так, і не зацікавлені в тому, щоб) ефективно впливати на зміну антиросійського вектора україно-російських відносин. Більш того, об’єктивно, вони (ці олігархи), здійснюють фінансове забезпечення процесу приватизації державної влади на Україні, яка, в геополітичній перспективі, стимулює подальше розмежування державних інтересів України і Росії.

Усунення з політичної арени олігархічних груп впливу, кінець кінцем, приведе до ослаблення позицій номенклатури в економічному житті країни. В результаті на Україні можуть скластися сприятливі умови для формування класу незалежних підприємців.

Загальна економічна ситуація сьогодні складається на користь Росії. І ця тенденція, очевидно, збережеться в найближчій перспективі. І - треба сподіватися - міркування вигоди зі всією своєю непереборною стимулюватимуть незалежних українських підприємців до пошуку шляхів зближення з Росією.

А це, у свою чергу, є необхідною умовою зміни політичній ситуації на Україні.

Характеристика основних груп впливу на Україні.

На сьогоднішній момент в Україні склалося декілька крупних груп впливу. А саме:

Номенклатурна група Кравченко-Азарова-Литвина. По своїх політико-адміністративних ресурсах вказана група сьогодні є, мабуть, одній з найбільш могутніх на Україні. Її лідери і ідейно, і в особистому плані - найбільш близькі президентові, що діє. На чолі групи коштують керівники ключових державних відомств країни: Юрій Кравченко - глава МВС республіки, Микола Азаров - розділ Державної податкової адміністрації, Литвин - розділ адміністрації президента. До складу групи входить Генеральний Прокурор України Потебенько.

У політичному плані, група Кравченко-Азарова-Литвина характеризується “рівновіддаленістю” від інших груп впливу, а також прагненням надавати безпосередню дію на формування політичної “лінії Президента”.

Представниками групи Кравченко-Азарова-Литвина на українській політичній сцені є Партія регіонального відродження України (партія В.В. Рибака), і знов створена партія “Солідарність”, що сформувала однойменну фракцію в українському парламенті (лідер - В. Порошенко, новий фаворит президента, що розглядається деякими українськими політологами, як можливий наступник Кучма на посту президента країни).

У ідеологічному плані група Кравченко-Азарова-Литвина достатньо неоднорідна. Більшість її членів не мають стійких політичних переконань (точніше кажучи: у їх свідомості корисливі міркування превалюють над політичними переконаннями). У теж час, представник Донбасу в Києві, Азаров стояв біля витоків практично всіх некомуністичних проросійських проектів на Україні, таких як Цивільний конгрес України, Російська община України і ін.

Тим часом, в цілому, свою близькість до важелів влади, група Кравченко-Азарова-Литвина, перш за все, використовує для реалізації своїх економічних інтересів. Так, скажімо, ГНА, Прокуратура і МВС України сьогодні здійснюють контроль над безліччю підприємницьких структур, у тому числі і дуже великих, а адміністрація президента (за сприяння членів групи) все більше і більше перетворюється на орган, що координує лобістські зусилля різних промислових об’єднань.

На сьогоднішній день стратегічною лінією групи Кравченко-Азарова-Литвина є усунення з політичного життя України прозахідного уряду Ющенка і прихід до влади донецьких технократів. Слідуючи цьому плану, члени вказаної групи сьогодні використовують всі свої адміністративні можливості для “вимивання” з українських держструктур найбільш одіозних “націоналів”, чим об’єктивно, в конфлікті Кучми і Ющенка, “ллють воду на президентський млин”.

Представниками донецького клану в уряді України сьогодні є Юрій Ехануров і Сергій Тулуб.

Тим часом, по суті справи, для групи Кравченко-Азарова-Литвина життєво важливим є збереження існуючого статус-кво при якому всі інші олігархічні клани і об’єднання виявляються залежними від державного апарату на Україні, і, в потенціалі, жоден з них не є недоторканним. Слабкою стороною даної групи є та обставина, що ступінь її впливу прямо пропорційний часу, в перебігу якого її лідери утримаються на займаних державних постах. Як тільки вказані лідери з якихось причин своїх посад позбавлятися, дана група відразу ж припинить своє існування.

Відносини з Росією представники вказаного олігархічного об’єднання будують