В зв’язку з цим, наприклад, доречно пригадати, що на президентських виборах 1999 р. А. Базилюк отримав всього 36 тис. голосів по всій Україні (0,14%) і зайняв передостаннє місце з 13-ти.

Разом з тим, не можна забувати і про те, що сколочений за участю офіційного Києва “псевдолівий” блок “Трудова Україна” (друге місце в списку, якого займав все той же А. Базілюк) блискуче виступив на парламентських виборах в Донецькій області (майже 358 тис. голосів, 16,17% в найкрупнішій області України), що, на наш погляд, зі всією очевидністю свідчить про те, що при належному фінансуванні, мінімальній адміністративній і інформаційній підтримці і при відповідному розкручуванні конкретних політичних лідерів (яких не було в інших областях України в рік минулих президентських виборів), ідея якогось - насправді - пропрезидентського блоку, виступаючого і проти комуністів, і проти націоналістів за союз з Росією, може виявитися вельми плідною; причому, швидше за все, саме ця карта і буде розіграна адміністрацією Кучми в ході майбутніх парламентських виборів (втім, за традицією, що склалася на Україні, останнє, звичайно, зовсім не означає, що що пройшов під проросійськими гаслами до парламенту політичний блок неухильно запроваджуватиме в життя дані виборцям обіцянки).

Невипадковий тому на Україні час від часу виникають чутки про те, що (принаймні, деякі) загальноукраїнські лідери російських організацій “ламають списи”, насправді, не тільки і не стільки в боротьбі за увагу Москви, скільки сподіваючись обернути на себе “погляд” офіційного Києва (виключаючи природно, галіцийськую угрупування). І це має свої резони: як не парадоксально це звучить, фінансові вливання в росіяни руху на Україні з боку проросійськи настроєних членів української номенклатури зараз представляються вірогіднішими, ніж пряма (у тому числі і грошова) допомога російських політиків.

Український інформаційний ринок.

Як і в російські, українські ЗМІ знаходяться під контролем різних груп впливу. Відповідно - поведінка українських мас-медіа повністю співпадає з політичною позицією українських олігархів і характеризується абсолютною лояльністю до властей, неприйняттям ідеї союзу з Росією, і т.д., і т.п.

При цьому, однією із специфічних особливостей українського інформаційного ринку є массовідноє присутність на нім російських ЗМІ, а також медіа, керованих західним капіталом. Тим часом, насправді, до цих пір, політично, формуванням вказаного ринку займалися тільки медіа останнього типу.

В світлі сказаного, представляється цілком очевидним, що російські ЗМІ на Україні користуються найбільшою популярністю серед населення. Проте, насправді, управляються ці ЗМІ місцевими (регіональними) кланами, які визначають політичну спрямованість і зміст найбільш істотних публікацій.

Так, скажімо, як приклад можна згадати діяльність одного з найпопулярніших на Україні телеканалів “Інтер”, який має ексклюзивне