4. Двостороння симетрична функція. В основу цієї функції покладено встановлення ділових відносин із громадськістю, які відповідають інтересам обох сторін. Мета ПР полягає в досягненні порозуміння між керівництвом організації і громадськістю, що впливає на дану організацію. У такому випадку не можна розглядати організацію як джерело, а громадськість - як споживача інформації. Навпаки, обидві сторони сприймаються як групи, що прагнуть порозуміння та взаємодії [128, с.197].

Залежно від застосування вищезгаданих функцій на практиці зв'язки з громадськістю можуть виконувати позитивну або негативну соціальну роль у функціонуванні й розвитку суспільства. Сьогодні в теорії державного управління в контексті відносин влада- громадськість виокремлюють:

- інформування – однобічний процес надання інформації громадськості в цілому або зацікавленим групам чи організаціям, що представляють інтереси тих, на кого відповідна політика потенційно впливає;

- консультування в процесі вироблення та реалізації політики під час прийняття рішень на всіх рівнях влади. Процес має асиметричний характер, адже, по суті, являє собою отримання інформації від громадськості (певної аудиторії) щодо заздалегідь визначених владою питань;

- залучення громадськості, активну участь громадян та їх об’єднань або організацій у формуванні публічної політики, а також у реалізації та оцінці. Саме цей тип взаємодії є принципово двостороннім, відкриває шлях до реального партнерства [77, с.38]. Спланованість і стратегічність дій є запорукою ефективності як інформування, так і консультування. Саме тому важливою є підготовка відповідних комунікативних планів, які покликані артикулювати основні критичні та пріоритетні аспекти діяльності організації й дати відповіді на запитання: “хто” наша ключова аудиторія (кому ми цікаві), про “що” слід говорити (які характеристики об’єкта становлять інтерес) і “як” передати в ключовому повідомленні необхідні характеристики та оцінити досягнуті результати. Комунікативні плани покликані забезпечити налагодження інформаційної взаємодії (комплексу дій), адекватної наявним проблемам та пріоритетам (поетапна діяльність), адекватної очікуванням комунікативного середовища (цільова аудиторія) та засобам передачі інформації (орієнтація в тому числі і на адекватне сприйняття), адекватної з погляду наявних ресурсів (часу, системи координації, фінансових витрат) тощо [136, с.267-278]. З огляду на вищезазначене варто вирізнити три основні функції ПР у державному управлінні:

1. Оцінювальна. Соціально-психологічний аспект даної функції досі мало висвітлювався у вітчизняній науковій літературі. Питання про вивчення механізмів формування масових соціальних оцінок залишається відкритим. Обумовлена інтересами і цінностями соціального суб’єкта, суспільна думка постійно вибирає шляхом оцінювання з духовної та природної дійсності те, що корисне, важливе і необхідне для задоволення його інтересів, забезпечення його виживання. Будучи елементом культурно-ідеологічної підсистеми, громадська думка взаємодіє з усіма іншими її підсистемами – нормативною, організаційною, інформаційно-комунікативною. Громадська думка реалізується, передусім, через соціологічні засоби. Ось чому не можна ігнорувати даний факт. Щоб впливати на громадську думку, потрібно володіти максимально широкими знаннями про те, як люди думають і як поводять себе в різних обставинах.

2. Адаптивна. Вона щільно пов’язана з оцінювальною. Внаслідок оцінювання громадянським суспільством урядової політики, загалом діяльності державної влади, остання отримує можливість вносити корективи в цю політику. Зміст цих коректив має відповідати змісту соціальних очікувань – бути адаптованим до них.

3. Виховна, у свою чергу, пов’язана з адаптивною. Актуальність даної функції пояснюється тим, що реформи, нововведення, які відбуваються в країні, призводять до радикальних змін у життєдіяльності суспільства. Внаслідок цього відбувається зміна традицій, які існували не одне десятиліття, моральних норм, культури. Таким чином, перед спеціалістами у громадських зв’язках стоїть завдання формування національної ідеї, нових стереотипів, державних та громадських традицій [80, с.343-344]. Існує і таке бачення функцій ПР: розроблений образ (спільна праця психологів, соціологів, візажистів, дизайнерів, письменників над образом); об'єкт-замовлення (для кого усе це виконується); комплекс комунікаційних технологій (застосування усіх методів просування образу: реклама, ЗМІ, менеджмент; цільова аудиторія (група людей, думка яких важлива для об'єкта) [91, с.103]. Варто зазначити, що функції нинішніх структур із ПР зводяться переважно до інформування громадськості або поширення реклами. Їх прес-посередницька діяльність має здебільшого дорадчий і безсистемний характер і відрізняється, як правило, короткотерміновістю акцій, що розраховані на негайний одноцільовий ефект [101, с.428]. А тому однією з головних функцій паблік рилейшнз органів державного управління мають бути зусилля, спрямовані на подолання перешкод, які заважають налагодженню ефективних діалогових відносин між чиновником і громадянином. Усі персональні контакти, шляхом листування або по телефону, повинні здійснюватися настільки просто й увічливо, наскільки можливо. Для нових органів державної влади, які необізнані з методами паблік рилейшнз, мають бути влаштовані відповідні заняття [126, с.105]. Стратегія комунікації визначається насамперед характером мети, особливостями аудиторії, на яку передбачається вплинути [101, с.452]. Спілкування – засіб, який і людині, й організації дає змогу функціонувати. Неповна інформація створює напруженість між особами. Діяльність організацій залежить від того, якою інформацією володіє апарат, а професійність апарату залежить від того, настільки ефективно й правильно використовується спілкування [57, c.78-79]. Для встановлення та можливого діалогу органів державного управління з громадськістю повинен переважати концептуально вибудований і заснований на принципах системності наступний підхід: рішення органів державної влади стосовно важливих проблем повинні ґрунтуватися не на особистих поглядах управлінців, а на добре зваженій і врахованій думці громадськості; потреба аналізу суспільної думки щодо суттєвих змін суспільного життя чи впровадження нових заходів; моделювання прогнозу соціальної поведінки населення; досягнення розуміння між громадськістю та органами державної влади й усвідомлення ними, що вони, передусім, працюють для громадськості,