У теперішній період низький рівень соціального захи-сту населення обумовлений відсутністю ефективної сис-теми управління цим складним та багатофакторним яви-щем. Отже, вирішення проблеми удосконалення соціального захисту населення, перш за все, необхідно шукати у площині взаємовідносин між керованими та керуючими структурами. Первинною ланкою визначеної соціальної системи будь-якого порядку є звичайна людина, а мета управління полягає в поліпшенні умов її життя. Але механізм прийняття рішень з соціальних проблем не є достатньо прозорим. При цьому управлінським апаратом не завжди прогнозуються результати тих чи інших заходів та не аналізуються їх соціальио-еко-номічні і соціально-психологічні наслідки, незважаючи на наявність підходів та моделей прогнозування соціальних витрат з урахуванням різних сценаріїв розвитку економі-ки. Тому важливою проблемою соціального захисту насе-лення є гармонізація управління всією соціально-еконо-мічною сферою, тобто забезпечення адекватності та збалан-сованості роботи всіх її структурних елементів на основі використання системних методів формування та реалізації політики в галузі економіки. Головним інструментом вирі-шення цієї проблеми може стати ринкова самоорганізація з державним регулюванням. Отже, сьогодні якість управ-ління визначає якість життя.

Процес управління залежить від життєво важливих скла-дових: керівників, процесів та організацій. Обов'язки керів-ника — створити атмосферу, за якої люди будуть вірити в стра-тегію, рішення керівництва і свою роботу. Потрібно чітко вста-новити і розподілити три елементи системного управління: відповідальність (обов'язки), повноваження і взаємодію. При-чому відповідальності повинно бути стільки ж, скільки і по-вноважень.

Очевидно, що на межі зміни суспільно-економічних фор-мацій — в розумінні структур, соціуму, стосунків між людь-ми, економіки — нас чекає глобалізація ринку як всепроникаюче явище. Цей чинник і надалі диктуватиме свої умови, з якими доведеться рахуватися всім учасникам ринку.

Виходячи з пріоритетних національних інтересів і завдань соціальної політики, найважливішою проблемою для держа-ви є створення громадянського суспільства. Для цього по-трібно мати відповідне законодавство, яке захищає права гро-мадян і громадських організацій. Державним органам влади треба забезпечити здійснення ефективного контролю вико-нання зобов'язань стосовно соціальних гарантій, формуван-ня у суспільстві механізму цивілізованого захисту наданих прав і свобод. Вказане потребує змістовної програми дій пред-ставників усіх гілок влади, громадських об'єднань, засобів ма-сової інформації, кожної людини, спрямованих на забезпе-чення добробуту та гідного рівня життя, який існує у пере-дових країнах світу.

Стратегічне управління за сучасних умов набуває де-далі більшого значення, оскільки визначає стабільність діяльності галузей економіки. На практиці діє закон «60 – 30 - 10», сутність якого полягає в тому, що джере-лом усіх наших невдач є наші рішення. Цифрові значен-ня закону уявляються у такий спосіб: 60% невдач зумовлені стратегічними рішеннями, 30 — тактичними прорахунками і 10 % залежать від помилок опера-тивної діяльності. Борецька Н.П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми. Монографія. – Донецьк: Янтар, 2001. - С.283.

3.2. Світові тенденції соціального захисту та їх вплив на побудову моделі соціального забезпечення в Україну

Соціальна політика призначена задовольняти потреби людей, — а їх стає на Землі все більше й більше. Згідно з даними ООН, 2005 року населення планети сягне 9,3 мільярдів, і це становитиме дуже важливу проблему, особливо якщо зважити, що понад 90 % зростання населення припадає па менш розвинуті країни, де і так па-нують бідність, голод та інфекційні захворювання. Скажімо, в 1950-х роках населення Африки становило половину населення Європи, 1985 року воно було однаковим, а 2025 року очікується, що воно буде вчетверо більшим, аніж населення Європи. Population Reference Bureau -

Африканські країни мають найнижчі показники ВВП на душу населення й найвищий коефіцієнт фертильності Коефіцієнт фертильності (загальний) — середня кіль-кість дітей, які могли бути народжені однією жінкою впродовж її життя, якби вона прожила свої потенційно продуктивні роки відпо-відно до вікових показників фертильності у певному році; виділяють також коефіцієнт фертильності одружених жінок — кількість наро-джених живими дітей на тисячу одружених жінок віком 15-49 років в цьому році, в деяких країнах 15-45 років. - Семигіна Т.В. Порівняльна соціальна політика: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2005. – С.271., тоді як ситуація, на-приклад, у Західній Європі є протилежною: середній коефіцієнт фертиль-ності дорівнює 1,5, а ВВП на душу населення є вищим майже у 15 разів.

Хоча африканським країнам властивий високий рівень смертності не-мовлят, а також високий рівень захворюваності на СНІД (мова про це йти-ме далі), проте ці країни продовжують бути лідерами у прогнозах щодо зро-стання чисельності населення. Загалом, найбільше зростання населення прогнозують у таких країнах, як Ангола, Конго, Ірак, Нігер, Уганда, Ємен, а також на Палестинській території. Серед індустріалізованих країн най-більше зростання населення відбуватиметься в США завдяки відносно ви-сокому коефіцієнту фертильності та міграції. Варто згадати, що найбільших втрат населення у період до 2025 зазнавати-муть Ботсвана (де майже 40 % населення інфіковані ВІЛ/СНІД), Болгарія, Естонія, Японія, Росія, Південна Африка та Україна Human Development Report, 2006, P. 288-291. – http://hdr.undp.org/reports/..

У той час, коли в найбідніших країнах відбувається