ідеї про працю наявні у працях М. Віт-ке, В. Добриніна, А. Макаренка, які розглядали питання фор-мування трудового колективу, колективної праці, співвідно-шення лідерства та керівництва. Завдяки доробкові цих вче-них були закладені наукові засади соціологічної теорії ко-лективу.
Водночас тривали дослідження умов життя й побуту робіт-ничого класу, інтересів робітничої молоді, трудових конфлік-тів тощо.
Загалом внесок тогочасних вчених у формування соціології праці був значний, але із скасуванням соціології як науково-го напряму цей доробок завмер на рівні концептуального осмислення, не створивши єдиної теорії праці.
Відродження соціології праці почалося з середини 50-х років. Були проведені масштабні соціологічні дослідження щодо впливу науково-технічного прогресу на соціальну та професійну структуру робітників, їх ставлення до праці. Наприкінці 60-х років було видано монографії з проблем праці А. Здравомислова. В. Ядова, В. Осипова.
У 60—80-ті роки були здійснені теоретичні та емпіричні дослідження різноманітних проблем праці: соціального пла-нування (М. Руткевич, Ж. Тощенко, С. Фролов); проблем фор-мування і функціонування трудового колективу (М. Лапін, В. Підмарков, Б. Князєв); впровадження госпрозрахунку, нових форм організації та оплати праці (Н. Алексєєва, І. Столя); професійної орієнтації молоді (В. Шубкін, М. Титма); впливу науково-технічного прогресу на міграційні процеси, динаміку соціальної структури (В. Осипов, Ф. Філіпов); праці керівника виробництва (В. Шепель, Б. Паригін, Д. Кайдалов, Є. Суїменко); соціальних аспектів науково-технічної ре-волюції (В. Афанасьєв, М. Дряхлов, В. Васильєв).
У 1966—1975 рр. соціальні проблеми праці розглядалися у понад 4 тис. монографій та статей.
В останнє десятиліття XX ст. соціологія праці, як і вся галузева соціологія, переживає кризу: значно скоротилася кількість дослідних установ, соціологічних служб на підприєм-ствах, які вивчають проблеми праці. Внаслідок відсутності фінансування практично не проводяться соціологічні дослід-ження трудових процесів і явищ.