Епоха глобалізації, прискореної модернізації вимагають теоретичних новацій. З’явився новий об’єкт дослідження – світ, новий суб’єкт життєдіяльності – людство. Кожне конкретне дослідження (суспільство чи його сфери, явища, людина, її властивості, прояви, сім’я, виробництво, праця, культура) треба ставити в рамки світу в цілому, оскільки кожна частина світу, кожне суспільство, кожен вид діяльності людини взаємозв’язані із світовим цілим, із тими процесами, які є визначальними у світі.

Якщо кожна частина, клітинки, точки світу несуть інформацію про ціле, оскільки вони поглинають інформацію і ресурси, які ідуть з усього світу, то необхідно зміщувати рівень аналізу суспільства на глобальний, світовий. Окреме, особливе пояснювати з точки зору світової системи.

З’явилося багато способів поєднання і зіткнення різного, взаємодоповнення як у світовому житті суспільства, так і в теоріях про нього. Соціальна структура суспільства стала менш міцною і ставиться питання, що в центр аналізу ставити крім структури та функції, системи та елементів.

Очевидно, слід досліджувати, вивчати потоки – потоки людей (мігрантів, туристів, біженців), технології, капітали (економічний, соціальний, культурний, символічний, людський, організаційний), інформації, мережування, кооперації, хвилі (соціально-економічні, політичні, культурні, духовні), наднаціональні союзи, світове громадянство, культурну гібридизацію. Ці нові образи-поняття несуть в собі інформацію про рухливість, змінність світових процесів, об’єднання сукупності масових елементів в єдині потоки, хвилі, технології, капітали і т. д.

Суб’єкти діяльності, актори суспільних процесів стали транснаціональними. Всі питання, проблеми, які колись ставили і розв’язувались на рівні суспільства (виробництво, споживання, обмін, регуляції конфліктів, соціальна справедливість, свобода, виховання, культура, політика, духовність (слід ставити нарівні світу в цілому як світові проблеми з участю поваг??? суб’єкта діяльності людства.

Має місце “деоптологізований суб’єктивізм”, продуктом якого є соціальний революціонаризм і технократизм, технокритична воля до перебудови, до “нового створення” Землі і Космосу руками людини. Це є ідеологічна основа індустріальної цивілізації з її агресивним наступом на все живе і силу людини11 Див.: Гайденко П. П. Прорыв к трансцендентному. Новая антология ХХ века. – М., 1998..

В. О. Кутирьов звертає увагу на відхід від буття в бік становлення, зміни. Буття виражає тотожність, збереження речей. Небуття – тимчасовість, неперервне перетворення. На зміну реальності речей і подій приходить інформаційно-знакове середовище, образи і поняття замінюються моделями і символами. Діалектика трансформується в синергетику, яка має справу не з речами, а з взаємодією відношень і елементів. Вилучається субстрат. Метафізика, філософія витісняються науковим розумом. Це заторкує людину як носія буття певної якості, видову міру людини11 Див.: Кутирев В. А. Оправдание бітия (явление ничититологии и его критика. – Вопросы философии, - 2000, - № 5..

Економічна і технічна взаємозалежність робить світ єдиним, культурна фрагментація і політика розколює його. Глобалізація як найвідмітніша ознака сучасного світу прискорює взаємозалежність, діяння ні віддалі, мережування. Споріднені процеси, які взаємно зв’язують держави, ринки, корпорації, міжнародні організації, співтовариства, групи, індивідів створюють єдину комплексну мережу суспільних зв’язків. Зростає мережа світової взаємозалежності.

Глобалізація не є продовженням інтернаціоналізації світу. Це якісно новий процес. Відмінність у швидкому рості засобів зв’язку, інформаційних технологій (комп’ютери, телебачення, телекомунікації), економічній та фінансовій силі акторів світової діяльності.

Зростаюча взаємна зв’язаність держав, організацій, людей проявляється в появі різного числа і типів угод, утворення міжнародних урядових інститутів, в імпорті та експорті, рівнях інвестиції, електронних комунікаціях, в етнічному, релігійному і мовному складі населення різних країн, створення військових союзів.

З 16 ст., тобто з початку утворення капіталізму світ прямував до єдності, насамперед, економічної. Усвідомленню єдності світу сприяла глобальна мас-медіа, яка інформувала людство, що Земля – єдина екосистема, людство знаходиться в небезпеці, всі люди мають рівні права і відповідальності, світовий ринок – економічний простір, що регулюється торговим правом, світова політика шукає консенсусу. Розвивається світова економічна свідомість, політична, соціальна, правова, громадянська (про загальносвітову відповідальність і солідарність), діалогічна свідомість. Транснаціональне громадянське суспільство, міжнародний публічний простір і час, свідомість єдиної людської долі набирають конкретних ознак.

Ринки, урядові організації і співтовариства – механізми соціальної інтеграції і управління у світовій системі. Принципи глобальної інтеграції – обмін, влада і солідарність. Принципи соціальної інтеграції координують дії, розподіляють ресурси, структурують конфлікти.

Влада – конституючий принцип держави та інших форм управління, бюрократичних організацій. Обмін – конституючий принцип різних типів ринку, солідарність – принцип різних форм співтовариства (сім’я, родина, клан, колективні рухи).

Інституціональне втілення принципу обміну – ринок, який є системою координації дій людини в масштабах суспільства здійснюється не командами якогось центру, а взаємними діями у виді трансакцій. Ринок – інститут інтеграції ,який потребує регуляції. Міжнародні ринки сьогодні – центральні інститути сучасного світу. Глобальний ринок існує як комбінація регіональних ринків (європейський, північно-американський, східно-азіатський). Міжнародні ринки створюють також нові форми ієрархії та нерівності, які виходять за національні держави і поширюються в усіх регіонах світу. Вони є загрозою існуючим формам соціального єднання. Але водночас міжнародні вчинки збільшують свободу вибору людини, відкривають нові можливості розвитку, сприяють інтеграції шляхом поширення стандартів споживання, продуктивної взаємозалежності. Іноземні товари, символи, значення збагачують культуру людини.

В суспільно-економічному відношенні сучасний світ – капіталізм. Коли він розвивався в рамках окремих держав, національних економік, то суверенні держави регулювали його: конкуренцію через антитрестовське законодавство, йшли на уступки робітникам щодо зарплати, умов праці, політичного керівництва. І останні добились немало політичних і соціальних прав. У сьогоднішньому глобальному капіталістичному світі стримати негативні прояви капіталізму, який