Сьогодні 1,5 млрд. чол. Бідні, живуть на один долар в день. Бідність – загальнолюдська проблема, але не вічна.

Бідність загрозлива для суспільства, вона може зруйнувати суспільну злагоду. Розуміючи це, в стародавньому Римі хліб продавали за зниженими цінами і навіть отримували безкоштовно. За імператора Августа безкоштовно отримували хліб 200 тис. чоловік. Така політика захисту бідних давала можливість вижити найбіднішим, попереджала голодні бунт, непокорі влади.

В сучасну епоху лише соціальна держава найбільш плідно бореться з бідністю. Поняття “соціальна держава” з’явилось у першій половині ХІХ ст. Конституційне закріплення це поняття дістало після Другої світової війни в таких країнах Європи як Франція, ФРН, Іспанія. Для виникнення соціальної держави необхідні певні передумови: високий рівень економічного розвитку, громадянське суспільство, солідаристські традиції в кульутрі.

Надбання соціальної держави – соціальне страхування, соціальний захист, соціальне партнерство – збережені всупереч різним критикам соціальної держави. Річ в тому, що неоконсерватори, дефякі вчені (Й. А. Шумпетер) вважають, що соціальна держава виховує патерналізм, призводить до появи людей, які не хочуть працювати.

Існують і недержавні способи соціального захисту людини: групи взаємодопомоги, добровільні благодійні організації.

В боротьбі з бідністю допомагають і різні види соціальної роботи: допомога бездомним, сім’ям з неповнолітніми дітьми, тим, хто втратив рідних, психологічна допомога (когнітивна терапія), тим, хто перебуває в критичній ситуації.

Бідність – не шлях до спасіння душі, не ознака праведності як вчить релігія, а знак згачання тіла і душі, підрив здоров’я, ознаки несправедливого суспільства і в рідкому випадку “індивідуальної невдачі”.

Об’єктивне зубожіння – розмір доходів, витрати на продукти харчування, одяг, житло, придбання предметів культури. Суб’єктивне зубожіння, за Є. Головахою, є феномен кризової свідомості.

Самоцінність людського життя і розвиток особистості в гармонії з природою, суспільством, світосистемою, самим собою – вищий сенс нової системи знань, нового підходу до людини. Ядром нової системи знань повинні стати соціально-гуманітарні знання.

Люди швидше змінюють природу, суспільство ніж самі себе, свою свідомість і поведінку. Людина завжди відстає від того світу, який сама створила. Тому, що творять цей світ вибрані люди, еліта людства, яка не задумується що буде далі. Технологічні знання швидше втілюються в життя гуманітарні.

Основними складовими медикого??? Потенціалу за Програмою розвитку ООН є:

тривалість життя;

рівень освіти;

рівень життя.

Збереження і розвиток людського потенціалу залежить в першу чергу від економічного стану країни і ефективності її соціальних інститутів, зокрема освіти і охорони здоров’я.

Російські вчені в людський потенціал включають ще такі ознаки:

людські ресурси;

людський капітал;

життєвий потенціал;

особистісний потенціал.

Людські ресурси і людський капітал виявляють що споживається, що використовується у виробництві і соціальному житті. Життєвий потенціал і особистісний потенціал виявляють що споживає людина, що вона використовує.

Людський потенціал можа ще розуміти як складова двох частин – матеріальної (біологічне, економічне, соціальне і духовної (освіченість, культурність, науковість).

Людина бере участь в сспільному виробництві, яке є способом існування людини. Основними видами суспільного виробництва є:

1) репродукція людини як біологічної істоти і особистості;

2) виробництво умов для життя.

До ознак людського потенціалу, індексу розвитку людини ще слід додати і фізичне, психологічне та соціальне здоров’я людини; замість рівня освіти – освоєння масиву теоретичних знань і практичних вмінь; степінь розвитку потреби до самоактуалізації, самореалізації, саморозвитку, самовиховання, самодіяльності, тобто степінь внутрішніх мотивів саморозвитку.

Фізичне здоров’я – відсутність генетичних і набутих хворіб; психічне здоров’я – душевна гармонія, відсутність шкідливих звичок, схильностей, особливо до паління, алкоголю, наркотиків; соціальне здоров’я – задоволення матеріальних, духовних та інформаційно-комуніактивних потреб, відсутність соціальних тривог, соціальних травм.

Людське самоствердження – спосіб набуття, утримання і розширення людського обсягу людського буття11 Никитин Е. П. , Харламенкова Н. Е. Феномен человеческого самоутверждения. Санкт-Петербург: “Алетейл”, 2000 (Див. Е. П. Никитин, Н. Е. Харламенкова Феномен человеческого самоутверждения. Санкт-Петербург: “Алетейл”, 2000). Людське самоствердження – не часткова особливість людського буття, а фундаментальна передумова існування особистості, людини взагалі. Воно пронизує все людське життя від високих проявів до найнижчих. Найбільш ефективна і конструктивна форма людського самоствердження – самоствердження особистості. Вона виникла в Новий час і особливо в Найновіший час, коли в культурі, суспільстві, групі ціниться і підтримується прагнення до індивідуальності, особистісної оригінальності. Самоствердження може виражатися в різних формах, а також стимулювати найвищі людські здійснення, прояви. В процесі самоствердження особистість, конструктивна особистість, домінуюча особистість (яка самостверджується за рахунок інших).

Дія приводить до самоствердження особистості. Вона має творчий характер, є механізмом будь-якої творчості. Дія як і вчинок можуть мати наукову, художню, технолоігчну та інші форми, але їх змістом є розширення впливу індивіду на предмети і події. Дія об’єднує компоненти творчої комунікації: інтуїції, фантазії, мислення.

Поняття “індивід”, “я”, “???”, “суб’єктивність” виражають відокремленість людського існування. Намагаючись зрозуміти світ, засвоїти його, приблизити до себе людина створюючи міфологію на основі фантазії, уособлює предмети, явища зовнішнього світу, уподібнює себе іншому. Олюднюючи світ, людина знаходить опору свого існування.