Цимбрикевич Й.С.

Соціокультурні зміни в суспільстві, світі та в людині.

м. Івано-Франківськ

2004

Передмова.

Здійснювані людиною в нашу епоху науково-технічний прогрес, процеси модернізації, трансформації, глобалізації викликають соціокультурні зміни в суспільстві, у світі в цілому, та й в самій людині. Виникають і розвиваються нові види діяльності (екологічна, соціальна, інформаційна), нові сфери суспільного буття (соціально-гуманітарна, інформаційно-комунікативна), нові форми суспільної свідомості (антропоцентрична, гуманістична, соціальна). Людство в цілому стало суб’єктом діяльності. Виникають континентальні союзи суспільств (Європейський Союз), зростає сила міжнародних світових організацій (політичних, неполітичних, економічних, правових).

Нові суспільно-світові явища (тероризм), банкрутство гуманістично-прогресивних світоглядів, переміщення величезних потоків людей, ідей, цінностей змінюють стереотипи поведінки людини, її потреби, інтереси, погляди.

Понятійно-категоріальний апарат соціально-гуманітарних наук необхідно привести у відповідність до цих нових суспільних, цивілізаційних та культурних змін.

Так багато нових змін сталось в суспільстві, світі, в життєдіяльності людини і так мало в соціальній філософії, її поняттях, категоріях, принципах, концепціях, законах. Суспільно-гуманітарні дослідження змушені звернутись до поняття “капіталу” (“людський капітал”, “соціальний капітал”, “культурний капітал”, “організаційний капітал” і т.д.), більш глибше з’ясувати поняття “соціальність”, “соціальне”, від соціальних змін переходити до пошуків теорій та законів суспільного розвитку, від аналізу суспільства як системи до світ-системи, світ-суспільства, світ-порядку.

Класовий підхід до аналізу і оцінки суспільних явищ замінюється загальнолюдським підходом до аналізу суспільства і світу, оцінки суспільних і світових процесів. Звертають на себе увагу процеси сходження від індивідуального до соціального, суспільного, світового через групове, колективне, етнічне, національне, народне, космополітичне і від соціального, суспільного, світового, взагалі будь-якої спільноти до індивідуального, особистісного, тобто одиничного. Відчувається криза понятійно-категоріального апарату соціальної філософії, її ідентичності у зв’язку з розвитком економіки, соціології, екології, людинознавства, антропології, практичного використання її в житті та діяльності людей.

Культури суспільства і світу щораз менше стає релігійно подібною, а більше інформаційною, науко- і технікоподібною, технологічною. Сьогодні соціологія поставляє величезну кількість емпіричного і теоретичного матеріалу, що стосується процесів в суспільстві, світі, життєдіяльності людини. Соціальна філософія недостатньо їх використовує і узагальнює.

Синергетика змінила наше уявлення про суспільство і світ як системи. Складно організованим системам не можна нав’язувати схему розвитку. Слід сприяти їх власним тенденціям розвитку, поставити їх на шлях самоуправління. Хаос, незрівноваженість можуть вийти на якесь нове утворення. У певні моменти, зокрема в момент нестійкості малі впливи, збурення можуть вплинути на всю систему. Малі біфуркації розростатись до мікроструктур. Дії людини в суспільстві та світі можуть мати відчутні впливи.

Складні системи мають декілька альтернативних шляхів розвитку. На складну систему в переважній більшості слід діяти малими, але правильно організованими впливами, вибирати певну архітектуру впливів. Тобто, діяти-управляти за принципом: слабке, певним чином організоване впливання, діяння викликає великий очікуваний ефект. Середовище є постіль майбутніх форм організації. Середовище еволюціонує до відносно стійкого стану. Теперішнє системи визначається минулим і майбутнім. Щодо людини, то відомо, що установки усвідомлені і неусвідомлені визначають її поведінку, вчинки.

Крах соціалізму диктатури партії, відмова від апологетики марксизму-ленінізму, нові інформаційно-комунікативні технології, глобалізація, становлення ознак інформаційного суспільства, зміна уявлення про науку і науковість склали нову ситуацію в світі. Вона вимагає осмисленості теперішнього і переосмислення минулого.

Реальний соціалізм програв у змаганні з капіталізмом. Зрозуміло, що рух людства до комунізму не відбувся. Але концепція поступального розвитку суспільства вірна, вона наукова. Людство не рухається в напрямі до марксистського комунізму, але воно і не рухається в напрямі в напрямі до класичного капіталізму. Хоча капіталізм має сьогодні світовий, глобальний характер. Людство йде по посткапіталістичному і постсоціалістичному шляху, прямує до вищого ніж капіталізм всесвітньо-історичного прогресу свободи, рівності, справедливості, демократичності, гуманістичності. Необхідні теоретично поновлені концепції майбутнього. Людині потрібні нові соціальні ідеали. Вона не може радісно, натхненно, емоційно жити без перспектив вищого, досконалішого, кращого.

В соціально-гуманітарній літературі утверджується соціокультурний підхід до аналізу проблем суспільства. Російський філософ Лапін М.І. під соціокультурним підходом розуміє як єдність суспільства, культури і соціальності. Соціокультурний підхід інтегрує три виміри людського буття – тип відносин людини і суспільства, тип культури, тип соціальності. Він зв’язує цивілізований підхід з інформаційним, культурним і соціальним. Соціальність – система суспільних відносин людей спрямована на відтворення життєдіяльності людей.

Соціокультурний підхід спирається на такі принципи: творча активність людини, як істоти біопсихосоціокультурної взаємодії людей і взаємо відповідальність людини і суспільства.

1. Див: Лапин Н. И. Проблема социокультурной трансформации. – Вопросы философии, 2000, - №6.

В епоху глобальних змін утверджується думка про неминучу і возростаючу цінність людини, її творчості. Людина виступає як ресурс суспільного, світового розвитку, а можливо і космічного розвитку, як носій багатьох видів капіталізму, є імпульсом і резервом всіх суспільних видів розвитку.

Дослідники намагаються щораз глибше проникнути в людську особлистіно-психологічну структуру, повніше вивчити мотивацію вчинків, поведінки, діяльності, ціннісні установки, буденні, розважальні і споживацькі звички. Моральна і творча значимість особистості підтверджується в практичній доцільності, в демократизації та гуманізації суспільства та світу. Тому широко утверджується антропоцентричний підхід до аналізу і оцінки природних, суспільних, світових та космічних явищ.

Знову актуальним стало питання про природу людини, її зміни під впливом нових реалій. Вивчення геному людини генетикою, мозку – нейронауками, дозволяють зробити висновки, що отримані знання про людину можна перетворити на технологічні спроби зміни її природи. Зріє біотехнологічна революція, яка робить людям новий виклик. Майбутнє людства стає невизначеним, відкритим, залежним від науково-технічної та технологічної діяльності людини, її моральної стійкості.

Хакслі О. автор антиутопії “Прекрасний новий світ” пише, що “Життя може бути радикально